У теорії не існує єдиної думки з цього приводу. Цінний папір як документ, на думку провідних українських науковців Я.М. Шевченко, О.М.Малявко, А.Л. Салатко, необхідно розуміти як письмовий акт, який може служити доказом юридичних відносин, що тягнуть певні правові наслідки [61, c. 37-38].

В.А. Бєлов та Е.А. Суханов під документом розуміють односторонній інформаційний запис, виконаний на паперовому носії, за зміст якого особа, що його склала, несе встановлену законодавством відповідальність. При цьому під записом, на їхню думку, необхідно розуміти сукупність графічних символів, що мають зміст, і який одноманітно сприймається необмеженим колом осіб. Крім того, інформаційним пропонується вважати не будь-який запис, а тільки той, у якому містяться відомості про факти, що мають цивільно-правове значення [32, c. 23-24]. Саме таке визначення поняття «документ» практично повністю підходить для визначення та розуміння ознаки цінного папера, що підтверджується науковцями та дослідниками даної проблематики [45, c. 21].

Другою ознакою цінного папера є наявність установленої форми з відповідними реквізитами.

У юридичній літературі простежується неоднозначний підхід до цієї ознаки. Одні автори, зокрема О.І. Дегтярьова, Н.М. Коршунов, Є.Ф. Жуков, вважають за недоцільне виділяти цю ознаку як самостійну, пропонуючи об'єднати її з поняттям «документ». При цьому форму цінного папера вбачають у «технічних характеристиках виконання бланка», а зміст цінного папера ототожнюють із наявністю спеціально визначених реквізитів [62, c. 7-8]. Але в даному разі такий підхід призводить до змішування понять, що не дозволяє належним чином усвідомити зміст поняття «цінний папір».

Інші науковці, зокрема В.А. Бєлов, Е.А. Суханов, досліджуючи названу вище ознаку, схиляються до розмежування понять «документ», «форма документа», «обов'язкові реквізити» і «зміст документа» [32, c. 23-24].

Тут, очевидно, слід наголосити на тій обставині, що зааконодавець у ст. 194 Цивільного кодексу України [13] вживає поняття «форма» та «відповідні реквізити» через єднальний сполучник. Це свідчить про те, що законодавець вкладає різний зміст у ці поняття. Очевидно, під формою розуміється спосіб зовнішнього вираження цінного папера (вимоги щодо його бланка), папера, на якому виготовляється такий бланк, тощо. Окреме посилання на сукупність «відповідних реквізитів» можна зрозуміти не інакше як ототожнення їх із змістом цінного папера.

На думку російського вченого В.А. Бєлова, який розглядав схожу невідповідність у нормах цивільного законодавства Російської Федерації, віднесення реквізитів до елемента змісту цінного папера необґрунтоване, оскільки зміст документа в більшості випадків не впливає на правовідносини, що виникають з приводу цінних паперів. Під змістом документа автор пропонує розуміти саму інформацію, яка в ньому інкорпорована, відомості, які зафіксовані в його реквізитах [32, c. 23-24].

З огляду на такі позиції вчених найбільш прийнятною є позиція Я.М.Шевченка, О.М.Малявка, А.Л.Салатка, які другу головну ознаку поняття «цінний папір» формулюють як наявність визначеної, як правило, установленої законом форми, до змісту якої і входить категорія «визначені реквізити» [61, c. 38].

Третьою ознакою поняття цінні папери є посвідчення грошового або іншого майнового права.

Виділення такої ознаки є відображенням класичного підходу до даного питання. Такої думки додержується значна частина науковців, які вважають, що цінний папір відрізняється від інших документів тим, що він завжди є документом майнового характеру [71, c. 121].

Виходячи з аналізу нормативних актів стосовно правового регулювання цінних паперів, таке формулювання не повністю відповідає природі цінних паперів і навіть обмежує сукупність прав, які випливають з них на підставі норм чинного законодавства, оскільки зводиться виключно до грошових і майнових прав.

Аналіз ст. 3 Закону України «Про цінні папери і фондовий ринок» [14] дозволяє зробити висновок, що такий цінний папір як акція, крім майнових прав (одержання частини прибутку у вигляді дивіденду, а також участь у розподілі майна при ліквідації акціонерного товариства), дає власнику право на участь в управлінні акціонерним товариством, яке за своєю юридичною природою не є майновим, що підтверджується ст. 100 Цивільного кодексу України [13]. Необґрунтованим є також окреме нагадування про грошове право, оскільки останнє належить до категорії майнових прав.

С.В. Милославський, враховуючи викладене, пропонує таке формулювання даної ознаки цінного папера: посвідчення майнового або іншого спеціально передбаченого законом права [45, c. 22].

Четвертою ознакою цінного папера, виходячи з аналізу змісту ст. 194 Цивільного кодексу України [13], є визначення взаємовідносин між особою, яка випустила цінний папір, і його власником.

Значна кількість авторів, які здійснювали дослідження головних ознак цінного папера, взагалі не виділяють цю ознаку. Така обставина не випадкова, більш того, розглядається як цілком логічна, оскільки визначення взаємовідносин між особою, яка випустила цінний папір, і його власником є прерогативою законодавства, яке регулює такі взаємовідносини, надаючи в окремих випадках емітенту і власнику можливість обирати той чи інший вид поведінки, закріплений правовими нормами.

У даному разі можна цілком погодитись із думкою І. Безклубого, який вважає, що в цінному папері має бути виражене право, оскільки закріплення взаємних прав і обов'язків у цінному папері є недопустимим [30, c. 34].

П'ятою ознакою цінних паперів є те, що вони передбачають виконання зобов'язань згідно з умовами їх випуску. Якщо говорити про умови випуску різних видів цінних паперів, то слід зауважити, що вони визначаються емітентом при затверджені умов випуску. Тому виділення такої ознаки цінного папера як загальної є недостатньо обґрунтованим [63, c. 93].

Шостою ознакою, виходячи із змісту ст. 194 Цивільного кодексу України [13], є те, що цінні папери передбачають можливість передачі прав, що випливають із цих документів, іншим особам.

Проте аналіз праць, які стосуються правового регулювання цінних паперів, свідчить, що деякі