У той же час Закону України «Про банки і банківську діяльність» передбачав винятки із дозвільного режиму інвестиційної діяльності. Відповідно до п. 2 статті 50, банк має право здійснювати інвестиції без письмової згоди НБУ, якщо інвестиція у будь-яку юридичну особу складає не більше, ніж 5% регулятивного капіталу банку; юридична особа, у яку здійснюється інвестиція, здійснює виключно діяльність щодо надання фінансових послуг; регулятивний капітал банку повністю відповідає вимогам для інвестицій, встановлені нормативно-правовими актами НБУ. У випадку відповідності даним трьом умовам, банк тільки інформує НБУ про заплановану операцію. Порядок інформування встановлюється НБУ (п. 4 статті 50 Законі України «Про банки і банківську діяльність» [7]).

Поруч із винятками із дозвільного режиму, Закон України «Про банки і банківську діяльність» передбачає деякі обмеження відносно обмеження інвестиційної діяльності. Відповідно до тієї є статті 50 Закону України «Про банки і банківську діяльність», банк не може:

1) інвестувати засоби у підприємства, статутом якого передбачено повна відповідальність власників;

2) прямо чи опосередковано приймати участь у капіталі будь-якого підприємства, якщо розмір такої участі перевищує 15% капіталу банку;

3) сукупний обсяг всіх інвестицій банку не може перевищувати 60% розміру його капіталу [7].

Дані обмеження не застосовуються, якщо

1) акції чи інші цінні папери придбані банком у зв’язку із реалізацією права заставодержателя та банк не буде їх утримувати понад одного року;

2) банком із ціллю створення фінансово-холдингової групи набуті акції, емітентом якого є інший банк;

3) цінні папери знаходяться у власності банку не більше одного року та набуті останні адеррайтингу;

4) акції та інші цінні папери набуті банком за рахунок та від імені своїх клієнтів (п. 7 статті 50 Закону України «Про банки і банківську діяльність» [7]).

Дозвільний режим інвестиційної діяльності, а також обмеження відносно загального обсягу усіх інвестицій та участь в окремо взятому підприємстві не поширюється на спеціалізований інвестиційний банк (п. 8 статті 50 Закону України «Про банки і банківську діяльність» [7]). Банк набуває статус інвестиційного банку, якщо більше ніж 50% його активів утворюються у результатів інвестиційної діяльності (п. 4 статті 4 Закону України «Про банки і банківську діяльність» [7]). Такі банки звільняються від необхідності отримання письмового дозволу НБУ для здійснення інвестиційної діяльності, а також від вищенаведений обмежень інвестиційної діяльності, а також від вищенаведених обмежень інвестиційної складової капіталу банку.

Банки здійснюються інвестиції у цінні папери відповідно до законодавства України про цінні папери, про інвестиційну діяльність, а також відповідно до нормативних актів НБУ (п. 1 статті 50 Закону України «Про банки і банківську діяльність» [7]). Відповідно до статей 8, 12 та 19 Закону України «Про банки і банківську діяльність» банк може придбати цінні папери тільки за рахунок власних коштів, тобто коштів, які поступають у його розпорядження після оплати податків та кредитних зобов’язань [7]. Крім того, якщо обіг від купівлі-продажу цінних паперів протягом року перевищить встановлений ДКЦПФР ліміт, необхідно отримання дозволу торгівця. Інвестиційну діяльність на ринку цінних паперів слід систематизувати залежно від того чи іншого виду цінного паперу.

Порядок інвестування а акції акціонерного товариства залежить від виду самого акціонерного товариства (публічного чи приватного). Інвестиції у статутний фонд публічних акціонерних товариства може здійснюватися: під час поширення акцій шляхом відкритої підписки чи шляхом набуття акцій на фондових біржах із наступним внесення банка-покупця у реєстр акціонерів вказаного акціонерного товариства. При цьому, у будь-якому із наведених вище випадків, банк може набувати акції самостійно чи за участю торгівців цінними паперами.

Що стосується інвестицій у статутний фонд приватних акціонерних товариств, то інвестиція в акції таких товариств здійснюється шляхом участі банку у створення нового анкерного товариства, чи прийняття банку у склад акціонерів уже існуючого приватного акціонерного. В останньому випадку здійсненні інвестицій у статутний фонд приватного акціонерного товариства підтверджується внесенням змін до статуту приватного акціонерного товариства та її державної реєстрації.

Інвестиції в облігації здійснюється шляхом придбання банком: дисконтних облігацій та подальшому їх погашенні за номінальну вартість; чи процентних облігацій за номінальну вартість із подальшим отриманням фіксованого доходу із подальшим отриманням фіксованого доходу із виплатою номінальної їх вартості. Окремі особливості, пов’язані із обігом облігацій залежить від умов емісії, розроблені на зареєстровані емітентом кожного конкретного випуску облігацій, а також від цілей окремо взятого банку, який набуває дані облігації.

Особливу увагу слід приділити інвестиційній діяльності банків, де об’єктом інвестицій виступають облігації, емітовані державною – облігації внутрішнього державної позики (далі – ОВДП). Безпосередні умови емісії ОВДП встановлюються Кабінетом Міністром України у формі постанов про випуск та про умови погашення ОВДП. Законодавством можуть бути передбачено певні обмеження відносно обігу ОВДП. Такі обмеження передбачені умовами кожного конкретного випуску ОВДП та формуються постановами Кабінету Міністрів України.

Стосовно ощадних (депозитних) сертифікатів особливий інтерес представляє інвестиційна діяльність банків у депозитні сертифікати НБУ. Особливістю депозитних сертифікатів НБУ полягає у тому, що вони розміщується та перебувають в обігу виключно серед комерційних банків. Також, як у випадку із ОВДП первинне розміщення депозитних сертифікатів НБУ здійснюється на аукціонних принципах. До участі на аукціоні допускаються тільки ті банки, які не мають заборгованості по кредитам НБУ; забезпечують формування резервів для відшкодування можливих затрат по кредитним операціям; одночасно та