Правову основу здійснення даної діяльності становлять Закон України «Про Національну депозитарну систему та особливості електронного обігу цінних паперів в Україні» [5], Положення про порядок ведення реєстрів власників іменних цінних паперів, затверджене рішенням ДКЦПФР від 17 жовтня 2006 за № 1000 [24], Указом Президента України «Про облік прав власності на іменні цінні папери та депозитарну діяльність» вiд 25 травня 1994 за № 247/94 [16], Постановою Правління НБУ «Про здійснення операцій з цінними паперами українських емітентів» від 29 січня 2003 № 36 [19]. Будь-яких спеціальних нормативних актів, які б встановлювали режим здійснення реєстраторської діяльності банками відсутні.

Діяльність щодо ведення реєстру власників іменних цінних паперів здійснює емітент або реєстратор. Якщо кількість власників іменних цінних паперів емітента перевищує кількість, визначену Державною комісією з цінних паперів та фондового ринку як максимальну для організації самостійного ведення реєстру емітентом, емітент зобов'язаний доручити ведення реєстру реєстратору шляхом укладення відповідного договору.

Договір на ведення реєстру емітент може укласти лише з одним банком-реєстратором. При цьому таке доручення емітента не знімає з нього відповідальності щодо виконання зобов'язань, що випливають із угод щодо цінних паперів.

Реєстратор-банк здійснює реєстраторську діяльність згідно з нормативно-правовими актами України та за наявності ліцензії на провадження професійної діяльності на фондовому ринку – депозитарної діяльності, а саме діяльності з ведення реєстру власників іменних цінних паперів (далі - ліцензія реєстратора). Реєстратор не має права вести реєстр іменних цінних паперів, власником яких він є.

Реєстраторська діяльність передбачає виконання реєстратором таких функцій: формування системи реєстру за результатами розміщення випуску іменних цінних паперів або прийняття її від попереднього реєстроутримувача.

Функції реєстроутримувача реалізовуються за допомогою системи реєстру, що складається з: реєстру власників іменних цінних паперів; емісійного рахунку, особових рахунків емітента та зареєстрованих осіб; облікових регістрів з ведення реєстру; документів, які є підставою для формування та внесення змін до системи реєстру [38, c. 332].

Довірче управління цінними паперами. Вперше цивільно-правові основи управлінням чужим майно були врегульовані Цивільним Кодексом України, де по даному питанню була присвячена Глава 70 [13]. Проте, враховуючи специфіку цінних паперів, законодавець вважає за необхідне віднести правове регулювання питань щодо управління цінними паперами до спеціального законодавства. Відносно банків, то таким спеціальним законодавством є Закон України «Про банки і банківську діяльність» [7], Закон України «Про державне регулювання ринку цінних паперів в Україні» [4] та Закон України «Про фінансові послуги та державне регулювання ринку фінансових послуг» [10].

Відповідно до п. 4 ст. 47 Закону України «Про банки і банківську діяльність», довірче управління цінними паперами може здійснюватися банками при умові отримання песького дозволу НБУ, а також при наявності відповідної ліцензії [7].

Закон України «Про державне регулювання ринку цінних паперів в Україні» у п. 46 статті 4 визначає, що діяльність з управління цінними паперами - діяльність, яка провадиться торговцем цінними паперами від свого імені за винагороду протягом визначеного строку на підставі договору про управління переданими йому цінними паперами та грошовими коштами, призначеними для інвестування в цінні папери, а також отриманими в процесі цього управління цінними паперами та грошовими коштами, які належать на праві власності установнику управління, в його інтересах або в інтересах визначених ним третіх осіб [4].

Здійснюють управління цінними паперами банк-управитель виконує юридичні та фактичні дії без конкретних вказівок установника, самостійно визначати найефективніші способи виконання цінних паперів При управлінні цінними паперами управитель-банк здійснює всі повноваження, що випливають із цінного папера. Не можна передавати в управління цінні папери з умовою здійснення тільки окремих повноважень. Управитель-банк може відчужувати цінні папери, передані в управління, укладати щодо них договір застави лише за згодою клієнта.

Кліринг та розрахунки за угодами щодо цінних паперів здійснюють виключно депозитарії згідно із Законом України «Про державне регулювання ринку цінних паперів в Україні» [4], Положенням про розрахунково-клірингову діяльність [24], Законами України «Про Національну депозитарну систему та особливості електронного обігу цінних паперів в Україні» [5], «Про запобігання та протидію легалізації (відмиванню) доходів, одержаних злочинним шляхом» [11] і на підставі Дозволу на здійснення професійної розрахунково-клірингової діяльності, виданого Державною комісією з цінних паперів та фондового ринку. У разі одержання такого дозволу депозитарій набуває статусу клірингового депозитарію.

Професійна розрахунково-клірингова діяльність здійснюється шляхом укладення відповідного договору. Згідно зі статтею 1 Закону України «Про Національну депозитарну систему та особливості електронного обігу цінних паперів в Україні», договір про кліринг та розрахунки за угодами щодо цінних паперів – це договір між фондовою біржою або учасниками організаційно оформленого позабіржового ринку та обраним ними депозитарієм про здійснення клірингу та розрахунків за угодами щодо цінних паперів [5].

Сторонами договору є кліринговий депозитарій, банки, які є управителями, та клієнт. Кліринговий депозитарій – депозитарій, який одержав ліцензію ДКЦПФР на здійснення клірингу щодо операцій з цінними паперами і' який забезпечує поставку цінних паперів на рахунки зберігачів у депозитарії з одночасною оплатою грошових коштів на рахунках зберігачів. Відмінність депозитарних установ від клірингових депозитаріїв у тому, що перші обслуговують операції з цінними паперами, а другі здійснюють кліринг і розрахунки на відкритих рахунках у цінних паперах шляхом виконання операцій. Кліринговий депозитарій для здійснення грошових розрахунків за угодами щодо цінних паперів зобов'язаний користуватися послугами, які надають розрахункові банки на підставі відповідного договору, типова форма якого затверджується Державною комісією з цінних паперів та фондового ринку і Національним банком України. Вимоги до