В Україні в цивільному обороті можуть бути такі групи цінних паперів:

1) пайові цінні папери - цінні папери, які посвідчують участь їх власника у статутному капіталі (крім інвестиційних сертифікатів), надають власнику право на участь в управлінні емітентом і отримання частини прибутку, зокрема у вигляді дивідендів, та частини майна в разі ліквідації емітента. До пайових цінних паперів належать: акції; інвестиційні сертифікати;

2) боргові цінні папери - цінні папери, що посвідчують відносини позики і передбачають зобов'язання емітента сплатити у визначений строк кошти відповідно до зобов'язання. До боргових цінних паперів належать: облігації підприємств; державні облігації України; облігації місцевих позик; казначейські зобов'язання України; ощадні (депозитні) сертифікати; є) векселі;

3) іпотечні цінні папери - цінні папери, випуск яких забезпечено іпотечним покриттям (іпотечним пулом) та які посвідчують право власників на отримання від емітента належних їм коштів. До іпотечних цінних паперів належать: іпотечні облігації; іпотечні сертифікати; заставні; сертифікати ФОН;

4) приватизаційні цінні папери – цінні папери, які посвідчують право власника на безоплатне одержання в процесі приватизації частки майна державних підприємств, державного житлового фонду, земельного фонду;

5) похідні цінні папери – цінні папери, механізм випуску та обігу яких пов'язаний з правом на придбання чи продаж протягом строку, установленого договором, цінних паперів, інших фінансових та/або товарних ресурсів;

6) товаророзпорядчі цінні папери – цінні папери, які надають їх держателю право розпоряджатися майном, указаним у цих документах [77, c. 37].

РОЗДІЛ 2.

ПРАВОВЕ СТАНОВИЩЕ БАНКІВ НА РИНКУ ЦІННИХ ПАПЕРІВ УКРАЇНИ

2.1. Поняття та ознаки діяльності банків на ринку цінних паперів

У рамках даного параграфу розглянуться декілька питань, які мають пряме відношення до розуміння основ, на яких базується правовий статус банку як учасника фондового ринку. Насамперед слід розібратися, що розуміється під терміном «банківська діяльність», чи є діяльність банків на фондовому ринку діяльністю банківською і чи належать операції із цінними паперами до числа банківських операцій.

Стосовно фондового ринку слід використовувати словосполучення «діяльність банків», а не «банківська діяльність». Це не випадково, оскільки зазначена термінологічна різниця має принципове значення, як у теоретичному, так і у практичному плані. Неупорядковане застосування та взаємна підміна словосполучень у правовій літературі дає підстави припустити про існування невизначеностей у розумінні різниці між ними. Якщо у практичному плані дана проблема вирішена завдяки прийняття нової редакції Закону України «Про банки та банківську діяльність», то у теорії права дане питання досі залишається невирішеним [53, c. 77].

У правовій теорії існує два підходи до визначення «банківської діяльності» - за суб’єктивним та об’єктивним критеріями.

Банківська діяльність за суб’єктивним критерієм має вузьке та широке трактування. Відповідно до вузького трактування, банківська діяльність – це сукупність банківських операцій, які здійснюються виключно банками, а прихильники широкого трактування включають у неї, разом із банками, інші кредитні установи, тобто банківська діяльність – це сукупність банківських операцій, які здійснюються як банками, так й іншими кредитними організаціями.

Таким чином, з точки зору суб’єктивного підходу, про банківську діяльність можна та слід говорити тоді, коли визначена сукупність операцій здійснюється банками та/чи іншими кредитними організаціями.

Що стосується об’єктивного критерію у визначенні банківської діяльності, тут слід навести визначення, яке дане О.М. Олійником, відповідно до якого банківська діяльності – це система упорядкованих дій спеціальних суб’єктів (кредитних організацій), які здійснюються ними як учасниками єдиної банківської системи з приводу грошей, цінних паперів та валютних цінностей як засобів платежу, збереження та товару [56, с. 43]. Із цих позицій автор вважає, що «про банківську діяльність можна та слід говорити, коли банки чи інші кредитні організації здійснюють ті чи інші дії із фінансовими інструментами, у якості яких виступають гроші, цінні папери та валютні цінності» [56, c. 32]. Майже аналогічне визначення, стосовно банківських операцій дає А.Ю. Вікулін [34, c. 22]. Відповідно до останнього: «банківська операція – це угода, об’єктом якого можуть бути гроші, цінні папери…, які систематично проводяться кредитними організаціями» [34, c. 24]. Отже, різні автори вкладають у поняття банківської діяльності та банківських операцій однаковий зміст. Іншими словами, система дій (у першому випадку) чи угод (у другому), які вчиняються стосовно грошей, цінних паперів та валютних цінностей, одним автором вважається банківською діяльністю, а іншим – банківськими операціями. Така ситуація є свідченням відсутності визначеності у розмінні змісту вказаних термінів та різниці між ними.

Слід зазначити, що одночасно із визначенням банківської діяльності як «системи дій» О.М. Олійник наводить інші (не різнозначні за змістом) варіанти визначення даного поняття, як «система угод та операцій» [56, c. 43], «сукупності правових дій» [56, c. 44], а також «сукупності банківських операцій» [56, c. 48]. Крім того, зустрічаються визначення, де банківська діяльність розуміється не як система «дій» чи «операцій», а як відносини, які виникають із приводу здійснення банківських операцій. Тобто банківська діяльність – це відносини з приводу банківських операцій [34, c. 20]. З таким трактуванням важко погодитися, оскільки термін «діяльність» передбачає, передовсім, здійснення певних дій, діянь, вчинків [68, c. 55]. А вже наслідком останніх можуть бути виникнення відносин.

На наш погляд, два наведених вище підходи (суб’єктивних та об’єктивний) у трактування банківської діяльності необмежено розширює