“Якісний” аналіз процесу управління ризиком може бути здійснено лише виїзним інспектуванням.

Інспектування доповнює та деякою мірою опирається на роботу, проведену внутрішніми та зовнішніми аудиторами. Зовнішні аудитори залучаються керівництвом, щоб упевнитися, що бухгалтерські та інші записи та проводки відповідають установленим вимогам і що фінансові звіти правильно відтворюють фінансовий стан та умови установи. При цьому внутрішні аудитори несуть відповідальність за оцінку системи внутрішнього контролю та інформаційної системи управління.

Інспектування саме по собі зосереджується на оцінці, тоді як аудит - на перевірці.

Типи ризику. Відомо п'ять основних сфер ризиків, якими банк має ефективно керувати з метою забезпечення прибуткової діяльності та підтримання надійності та платоспроможності:

Кредитний ризик (ризик неповернення коштів) означає, що банківська установа має фінансову структуру, яка за активами складається з різноманітних балансових та позабалансових статей, що за своєю суттю обумовлюють різні ступені ризику неповернення кредиту [20,с.54]. Кредитний ризик може бути в межах від номінального до потенційно повного збитку [25,с.113].

Ризик процентної ставки (РПС) пов'язаний з тим, що зміни ситуації на ринку впливають на процентну ставку. Керівництво банку має проаналізувати цей вплив і те, якою мірою портфель позик прив'язаний до індексу процентної ставки, наскільки та на який період індекс зафіксовано, як вплине на можливість стягнення процентного доходу падіння чи зростання процентної ставки, додатним чи від'ємним є розрив за процентними ставками та за термінами погашення?

Ризик ліквідності вимагає від керівництва банку з'ясування структури погашення активів та виконання зобов'язань, а також таких питань: звідки банк залучає депозити та інші фонди? Якою є здатність банку збільшити кошти через продаж активів та як швидко він може це зробити?

Операційний ризик означає, що керівництво банку має проаналізувати, які типи ризику притаманні різним операційним системам банку, яких заходів воно має вжити [54,с.24].

Юридичний ризик вимагає від керівництва банку аналізу таких питань: чи всі операції банку були проведені відповідно до вимог чинних законів та нормативних актів? Чи всі механізми повернення коштів було використано належним чином? Чи багато позичкових справ будуть передані до суду?

Є ще багато типів ризиків, над якими має працювати керівництво банку, електронний ризик, крос-валютний ризик тощо. Однак основні п'ять типів ризику, згадані вище, потребують великої уваги з боку керівництва. Отже, для інспектування дуже важливо повністю оцінити процеси управління ризиком, притаманні банку.

Процеси управління ризиком. Процеси управління ризиком - це ті заходи, які були розроблені та впроваджені керівництвом банку для ефективного контролю ризику в різних сферах банківської діяльності. Процеси управління ризиком в основному містять чотири складові [33,с.79].

Прийняття ризику означає згоду керівництва банку на певний ризик з метою досягнення загальних цілей та стратегій. Рівень прийняття ризику банком звичайно вказується в положеннях та планах [69,с.36].

Визначення ризику - це процес з'ясування ступеня ризику стосовно окремих операцій, портфеля чи загальної діяльності.

Нагляд за ризиком передбачає наявність відповідної організаційної структури та системи внутрішнього контролю для щоденного контролю за ризиком.

Моніторинг ризику полягає в незалежній оцінці ризику та у створенні системи контролю ризику переважно через інформаційні звіти керівництва, внутрішніх та зовнішніх аудиторів. Він може передбачати й інші операції, зокрема такі, як перегляд позик.

Для ефективного нагляду за ризиками має існувати потужна система внутрішнього контролю.

Так, за результатами здійснених системою банківського нагляду виїзного інспектування та перевірок до комерційного банку або банківської установи Національним банком України можуть бути застосовані заходи впливу не примусового і примусового характеру.

Непримусові заходи впливу застосовуються до комерційних банків Національним банком України при незначному рівні підвищеного ризику та глибини проблем у фінансово-кредитній діяльності комерційного банку і носять характер добровільності їх вирішення й розуміння наявності проблем з боку комерційного банку.

Примусові заходи впливу застосовуються Національним банком України у разі, якщо діяльність комерційних банків та їх установ характеризується високим рівнем ризику, якщо комерційні банки та їх установи порушують чинне законодавство, економічні нормативи, порядок, строки та технологію виконання банківських операцій, допускають несанкціоновану емісію, не виконують нормативні акти Національного банку, не подають звітність чи подають недостовірну звітність, якщо діяльність їх збиткова і спричиняє становище, що загрожує інтересам вкладників та кредиторів банку, перешкоджає антимонопольним діям чи праву клієнта вільно вибирати банк або не виконують у встановлений Національним банком строк вимог щодо усунення порушень [70,с.77].

Вибір заходів впливу, які застосовуються до комерційних банків відповідно до банківського законодавства та цього Положення, повинен визначатися найбільш ефективним вирішенням виявлених проблем у діяльності комерційних банків та проводиться з урахуванням:

- характеру допущених комерційним банком порушень;

- причин, які зумовили виникнення виявлених порушень;

- загального фінансового стану комерційного банку;

- значимості комерційного банку на ринку банківських послуг.

Непримусові заходи впливу застосовуються до комерційних банків усіма рівнями системи банківського нагляду Національного банку України. До непримусових заходів впливу належать:

1. Лист із зобов'язаннями.

2. Письмове попередження.

Лист із зобов'язаннями - це письмове визнання комерційним банком своїх проблем і недоліків у роботі та допущених порушень, який також має містити перелік заходів, що банк зобов'язується вжити для їх вирішення і усунення, із зазначенням