Законодавець не дає визначення завідомо неправдивої інформації. Тлумачення зазначеного поняття зустрічаємо в одній із постанов Пленуму Верховного Суду України, де під завідомо неправдивою інформацією, наданою відповідним органам влади, банкам або іншим кредиторам розуміється “інформація”, яка могла бути або стала підставою для прийняття рішення про надання відповідному суб’єкту субсидій, субвенцій, дотацій, кредитів чи пільг щодо податків (коли не зазначено в документах, наданих банку для одержання кредиту, що є інший неповернений кредит, або завідомо неправдиво вказано мету використання коштів, які особа має намір одержати як дотацію, субсидію, субвенцію тощо). Важливим моментом є те, що позичальник (чи особа, яка звернулася до органу державної влади або органу місцевого самоврядування за отриманням державної допомоги) повинен усвідомлювати ще до факту отримання кредиту, субсидії, субвенції, дотації або пільг щодо податків, що інформація, яку він передбачає надати для отримання фінансових ресурсів, містить невірні дані, які перекручують або приховують справжній стан речей. У разі ж надання позичальником банку зазначеної інформації вже після підписання кредитного договору та повної видачі суми кредиту не утворюється склад злочину, що нами розглядається. Видача суми кредиту за таких умов відбувається поетапно, при потребі з оформленням у кожному конкретному випадку для отримання наступної суми додаткового договору до кредитного договору. Незважаючи на попередні укладені договори та їх кількість, банк завжди перевіряє інформацію, яка стосується кредитування і, за наявності на те підстав, вправі припинити позичальнику видачу наступних траншів. А отже, останній може знову надати завідомо неправдиву інформацію, яка причино зумовлює надання наступної частини кредиту, тобто існує можливість застосування ст. 222 КК України [8].

Для того, щоб виявити, яку саме завідомо неправдиву інформацію надають на практиці позичальники своїм кредиторам, необхідно дослідити критерії кредитоспроможності, за якими кредитні установи здійснюють оцінку кредитоспроможності майбутніх позичальників.

Український кримінолог Антипов В.І. виділяє наступні можливі варіанти зловживань при використанні застави в якості забезпечення кредиту:

- в якості застави пропонується майно, дійсна (ринкова) вартість якого не відповідає заявленій в кредитній заявці;

- надання в якості застави майна, що не перебуває у власності заставодавця;

- надання в якості застави майна, на яке не може бути звернено стягнення;

- багаторазова застава того ж самого майна без попередження банку про те, що таке майно перебуває в заставі за іншими зобов’язаннями позичальника [20,с. 536].

Суспільна небезпека шахрайства з фінансовими ресурсами виникає внаслідок обману взагалі, як умисного введення в оману особи, відповідальної за надання кредиту. Тому, важливим є не лише надання даних, які стосуються фінансово-господарської діяльності позичальника, а й факт надання відомостей, що викликають довіру до останнього, але не відповідають реальності.

Отже, банківська діяльність є досить ризикованою, кожної миті її чекає значна кількість загроз, реалізація яких може завдати кожному з банків суттєвих втрат. За таких умов банки повинні постійно відстежувати наявність таких загроз, можливість та шляхи їх реалізації і вживати всіх заходів протидії їм, локалізації їх та нейтралізації наслідків.

РОЗДІЛ 3. ПРОБЛЕМИ ПРАВОВОГО РЕГУЛЮВАННЯ КРЕДИТНИХ ВІДНОСИН В УКРАЇНІ

3.1. Прогалини у кредитному законодавстві та шляхи їх усунення

Норми чинного законодавства України, якими регулюються кредитні відносини, на думку багатьох практиків банківської справи, ще не сповна відповідають потребам сьогодення. Не всі діючі законодавчі та нормативні документи, що регламентують проведення комерційними банками кредитних операцій, мають чіткий системний характер і тому не забезпечують постійного розвитку кредитного ринку в Україні. Крім того, положення багатьох чинних нормативно - правових актів мають суттєві розбіжності та протиріччя. Це гальмує процес нарощування комерційними банками кредитного портфеля, а отже, не дає змоги повною мірою задовольняти зростаючі потреби економіки держави [21,с.46].

Серед факторів, які стримують розвиток кредитування вітчизняної економіки, домінують кредитні ризики, що мають як системний, так і суб’єктивний характер. Системні кредитні ризики пов’язані передусім із правовими проблемами (вони в основному стосуються захисту прав кредиторів), загальним станом економіки. Суб’єктивний характер мають, як правило ризики, пов’язані з поведінкою конкретних позичальників.

Активізацію кредитування в Україні значною мірою стримують проблеми розвитку ринку застав, передусім - відсутність чіткого механізму застосування іпотеки [57,с.19].Суттєвими є й інші фактори:

- курсові ризики (особливо у разі кредитування іноземною валютою);

- необхідність виконання доволі жорстоких вимог Національного банку щодо створення страхових резервів на покриття можливих втрат від проведення кредитних операцій;

- низький рівень капіталізації банківської системи;

- недостатня кількість банківських ресурсів для середнього і довгострокового кредитування інвестиційних проектів;

- високий (порівняно з європейським) рівень процентних ставок;

- операційні ризики, пов’язані з недосконалістю технологій та відсутністю відповідного досвіду банківського персоналу [25,с.114].

Етапним моментом стало прийняття 7 грудня 2000 року Закону України “Про банки і банківську діяльність ”, який в цілому, відповідає міжнародним стандартам у сфері банківського регулювання, у тому числі, рекомендаціям Базельського комітету з банківського нагляду та директивам Європейського Союзу з питань координації діяльності кредитних установ. Цей закон визначив і врегулював основні засади створення, реорганізації, діяльності, відновлення платоспроможності та ліквідації банків, здійснення нагляду за ними, а також порядку застосування до них відповідних заходів впливу. Таким чином, його можна розглядати як рамковий законодавчий акт, що визначив ключові засади функціонування банківської системи України [24,с.211].

Крім того, при застосуванні даного закону виникають і деякі проблеми, а саме банкам заборонено прямо чи опосередковано надавати кредити для придбання власних цінних паперів. Їх використання з метою забезпечення кредитів можливе лише з дозволу Національного банку. Таке обмеження, не завжди є обґрунтованим, адже бувають випадки коли клієнти зацікавлені в