Міжнародний досвід свідчить, що найбільш ефективною і придатною для імплементації в існуючих українських реаліях є дворівнева модель функціонування ринку іпотечного кредитування. Ця модель передбачає наявність первинного та вторинного ринків іпотечного кредитування. Первинний ринок характеризується відносинами щодо надання та погашення іпотечних кредитів у площині іпотечний кредитор – позичальник. Суть функціонування вторинного ринку полягає в рефінансуванні діяльності іпотечних кредиторів на первинному ринку шляхом емісії іпотечних цінних паперів, продажу іпотечних активів спеціалізованим іпотечним установам або передачі цих іпотечних активів у заставу для залучення кредитів рефінансування [30,с.57].

В Україні існує нагальна потреба у створенні вторинного ринку іпотечного кредитування з огляду на існуючі в банківській системі ризики ліквідності, обумовлені наявною тенденцією щодо фінансування довгострокових іпотечних кредитів за рахунок короткострокових пасивів банків. Саме тому, пріоритетом політики держави у сфері розвитку національної системи іпотечного кредитування мають стати:

- запровадження в господарський обіг іпотечних цінних паперів, які можуть випускатися безпосередньо іпотечними кредиторами або іпотечними установами другого рівня, що діятимуть в якості фінансових посередників між іпотечними кредиторами першого рівня та потенційними інвесторами – пенсійними фондами, страховими компаніями, інститутами спільного інвестування, банками;

- законодавче і інституційне забезпечення функціонування вторинного ринку іпотечного кредитування.

Кредитне законодавство, залишається на сьогодні недосконалим і не відповідає вимогам реальної конкурентоздатності економіки. За загальними результатами діяльності воно є збитковим і містить численні проблеми, викликані як кризовими явищами економіки, так і грошово-кредитною політикою Національного банку України, діями влади і внутрішньобанківськими факторами [44,с.6].

3.2. Напрямки вдосконалення кредитування в Україні

На сьогодні банківське законодавство України є доволі заплутаним, розпорошеним та мінливим. Надмірною є кількість підзаконних нормативних документів. Особливо неприємним є той факт, що нормативно-правові акти, які регулюють банківську діяльність, входять у протиріччя з іншими галузями права або ж суперечать один одному. Усе це призводить до виникнення значних ускладнень при розгляді судових спорів, пов’язаних із банківською діяльністю. Для усунення цієї проблеми необхідно у найближчій перспективі прийняти документ, в якому були б комплексно згруповані норми, що визначали б основи правового регулювання банківської діяльності. Таким документом повинен стати Банківський кодекс України. Основна його мета повинна полягати в тому, щоб забезпечити стабільні правові інструменти, необхідні для діяльності усіх учасників банківської системи в Україні [49,с.17].

Отже, підсумовуючи вищезазначене, можна зробити висновок, що необхідно всі норми банківського законодавства систематизувати та кодифікувати в один нормативно-правовий акт - Банківський кодекс.

Мета Банківського кодексу – створити стабільні правові інструменти, необхідні для діяльності всіх учасників банківської системи України на підставі найбільш цінних положень чинного банківського законодавства і нових підходів діяльності банків в Україні.

З прийняттям Банківського кодексу, визначиться правовий статус Національного банку України та окремих інститутів банківської системи, а також режим здійснення банківської діяльності, буде фактом, що засвідчує закріплення нових підходів з управління грошово-кредитною системою держави в ринкових відносинах, буде сприяти закріпленню демонополізації банківської системи в цілому, а також забезпеченню її стабільності та правового захисту інтересів клієнтів - юридичних та фізичних осіб. Поступово здійснювана гармонізація національного банківського законодавства в законодавство Європейського Співтовариства, розробка та вдосконалення банківських правил та стандартів, закріплених в Банківському кодексі, все це сприятиме залученню грошових коштів населення та підприємств до кредитної системи, зміцненню ринку позичкових капіталів, а відповідно до цього - і фінансової стабільності держави в цілому [27,с.113].

Для формування стійких кредитних відносин між позичальниками і банками необхідною умовою є науково обґрунтована розробка механізму кредитування. Цей механізм ще не досконало сформований, кожний його етап в умовах економічної невизначеності набуває специфічних рис. Я згідна з пропозиціями науковців і вважаю що для вдосконалення та покращення кредитних відносин необхідна низка поетапних дій:

1. Зокрема необхідно вдосконалювати правову базу, щоб розширити структуру кредитів. Оскільки через відсутність чинного законодавства в Україні не застосовуються такі види забезпечення, як земля, іпотека та інші. Цьому причина відсутність єдиного реєстру заставленого майна та відпрацювання механізму його реалізації у разі визнання клієнта неспроможним повернути позичку [82,с.124].

2. Створити дійовий механізм застави майна для чого:

- вдосконалити процедуру реалізації майна;

- звільнити від податку на додану вартість;

3. Проводити кредитування у межах наявних у банку кредитних ресурсів, а всі питання, пов'язані з кредитуванням, повинні вирішуватись виключно на договірній основі.

4. Дотримуватись вимог Положення "Про кредитування", зберігаючи принцип кредитних операцій.

5. Дотримуватись ЗУ "Про заставу" (угоди мають нотаріально засвідчуватись відповідно до вимог закону).

6. Надання кредитів має належним чином оформлятись кредитним договором.

Головні пріоритети і напрями розвитку в Україні системи мікрокредитування:

- стимулювання банків та небанківських фінансових установ (зокрема, кредитних спілок, товариств взаємного кредитування і т.д.) до розширення мікрокредитування і вдосконалення законодавчого забезпечення їх діяльності;

- створення сприятливих умов для громадян і суб’єктів малого підприємництва в отриманні мікрокредитів, у тому числі за рахунок спрощення порядку їх надання, зменшення відсоткових ставок, збільшення строків користування;

- вдосконалення механізмів державної підтримки суб’єктів малого підприємництва в отриманні кредитів та розробку національної програми мікрокредитування;

- проведення всеукраїнського конкурсу серед банків та небанківських фінансових установ з відзначенням переможців за досягнення у розвитку системи мікрокредитування;

- налагодження системи інформаційно-освітнього забезпечення громадян у сфері кредитування;

- нормативного врегулювання відносин між банківськими фінансовими установами та їх клієнтами;

- удосконалення нормативно-правового регулювання процедур кредитування банківськими і небанківськими фінансовими установами;

- вивчення і запозичення кращого світового досвіду у сфері розвитку мікрокредитування [22,с.28].

Реформування системи банківського кредитування повинно стати одним з ключових напрямів розвитку системи державної фінансової підтримки малого і середнього бізнесу. Принциповим питанням удосконалення