З розпадом Радянського Союзу Україна стала на шлях самостійного державного розвитку, узявши курс на побудову ринкової економіки. Отримавши в спадщину від колишньої влади викривлену структуру економіки, ми опинилися перед необхідністю корінного перетворення всіх без винятку сфер життєдіяльності держави.

До одного з таких перетворень належить і проведення податкової реформи в країні. З виникненням нових форм власності й методів господарювання стара податкова система перестала відповідати вимогам часу й не змогла забезпечувати потреби держави. Система частого внесення змін у чинне податкове законодавство, яка практикується і сьогодні, позитивних результатів не давала назріла потреба проведення кардинальної податкової реформи. Однак при цьому виникла двоїста ситуація. Для пожвавлення економіки необхідно було різко знизити податковий тиск, що неминуче спричинило б значне скорочення бюджетних надходжень. Відмова ж від більшої частини бюджетних коштів, означала б обвальне скорочення фінансування соціально-культурної сфери, і можливо, соціальний вибух.

Проте, Президент країни обрав інший курс – розширення бази оподаткування за рахунок рішучого наступу на “тіньову” економіку, залучення до оподаткування додаткових прибутків і на цій основі зниження податкового тиску на реального виконавця роботи, послуг. Мета цього курсу – стабілізація матеріального виробництва й підвищення його ефективності, що в кінцевому підсумку забезпечить більш повне задоволення державних і соціальних потреб.

Завершуючи короткий огляд ЗУРСР “Про державну податкову службу в Українській РСР”, зазначу, що даний Закон мав багато суттєвих недоліків.

Зокрема [23, c. 34]:

а) відсутнє чітке розподілення функцій між державними податковими інспекціями різних рівнів;

б) недостатньо визначений порядок оскарження рішення податкових органів;

в) ускладнений порядок оскарження рішень податкових органів юридичними особами.

Проте, розвиток ринкових відносин в Україні, ускладнення господарської діяльності призвели до того, що Закон України “Про державну податкову службу в Україні” перестав відповідати вимогам часу. Практика показала його недосконалість і необхідність внесення змін.

З прийняттям 24 грудня 1993р. Закону України “Про внесення змін і доповнень до Закону України “Про державну податкову службу в Україні” [3,с.211] більш чітко визначена структура, функції, компетенція ДПС, її місце у структурі органів виконавчої влади.

За Законом визначено, що державна податкова служба діє при Міністерстві фінансів і підпорядковується йому. Закріплено підзвітність Головної ДПІ Міністерству фінансів.

Значно розширився перелік функцій ДПІ у районах, районах у містах і містах без районного поділу.

Права, обов’язки і відповідальність ДПІ розглядаються в загальному, тобто без поділу на рівні, як це робилося стосовно функцій.

Щодо скасування рішень ДПІ на відміну від минулої редакції Закону визначено право Головної ДПІ скасовувати рішення ДПІ всіх рівнів.

Підсумовуючи сказане щодо Закону “Про внесення змін і доповнень до Закону України “Про державну податкову службу в Україні” в редакції від 24 грудня 1993р., хочу відмітити, що тепер більш чітко визначено структуру, функції, компетенцію ДПС, її місце у структурі органів виконавчої влади, проте знову з невизначенням статусу Головної податкової інспекції України.

Прийняття нової редакції закону стало новим етапом розвитку ДПС, однак у Законі знову були “старі” недоліки:

v невизначеність статусу Головної податкової інспекції України;

v складний процес оскарження рішень податкової інспекцій юридичними особами.

Протягом наступних двох років з 1994 по 1996 роки законодавство про державну податкову службу не зазнавало значних змін. Це був період нагромадження досвіду роботи. Але у суспільстві, економіка якого перебуває у кризовому стані актуальним було питання про необхідність внесення кардинальних змін в організацію та діяльність державної податкової служби в Україні.

Прийняття нової Конституції України поклало початок втіленню у життя назрілих реформ.

Так, 22 серпня 1996р. був виданий Указ Президента України №760 “Про утворення Державної податкової адміністрації України і місцевих податкових адміністрацій”, де зазначено про утворення на базі Головної ДПІ України, державних податкових інспекцій в АРК, областях, районах, містах і районах у містах, що ліквідуються, відповідних державних податкових адміністрацій. Визначено, що ДПА України є центральним органом виконавчої влади.

З прийняттям Указу Президента від 22.06.1996р. почався процес реформування податкової служби, який знайшов своє продовження в низці нормативних актів Президента, Кабінету Міністрів і самої ДПА України.

Передусім, 30 жовтня 1996 року Президент України підписав Указ №1013 “Питання державних податкових адміністрацій”, за яким передбачалось у місячний термін затвердити структуру ДПА України. Зокрема, Державна податкова служба України має трирівневу організаційну структуру, що включає Державну податкову адміністрацію, яка діє на підставі Положення затвердженого Наказом Президента України від 13.07.2000, податкових адміністрацій в областях та місцеві і районні інспекції (рис.1).

Для створення міцної і мобільної структури принципове значення мало підпорядкування ДПА України підрозділів Міністерства внутрішніх справ України по боротьбі з кримінальним приховуванням прибутків від оподаткування. Було створено спеціальну службу – податкову міліцію, яка з початку свого існування, тісно взаємодіючи з багатьма стуктурними підрозділами ДПА, довела не лише доцільність її створення, але й необхідність подальшого розвитку.

Згідно Постанови Кабінету Міністрів України від 15.11.1996р. №1385 “Про забезпечення діяльності ДПА України”, передбачалось затвердити граничну чисельність працівників ДПА у кількості 800 одиниць (у попередній редакції постанови – 850 одиниць).

Вихід у світ Закону від 5 лютого 1998 року №83 “Про внесення змін до ЗУ “Про ДПС в Україні” закріпив зміни, що виникли на етапі реформування податкової служби (нагадаю це період з 08.1996 року).

Рис.1. Структура Державної податкової служби України

Я хотіла би зупинитися на тих положеннях Закону, які стосуються структури.

Встановлено, що до системи органів ДПС належать ДПА України, ДПА в АРК, областях, містах Києві та Севастополі, державні податкові інспекції у районах, містах та районах у містах. З метою більш раціонального