Наступною формою кредиту є споживчий кредит, який відображає відносини між кредитором та позичальником з приводу кредитування кінцевих потреб. Аналіз споживчого кредиту здійснив у своїй публікації дослідник А. Расін. Споживчий кредит – кредит, який надається тільки в національній грошовій одиниці фізичним особам на придбання споживчих товарів тривалого користування та послуг і який повертається в розстрочку, якщо інше не передбачено умовами кредитного договору. В усіх країнах споживчий кредит виступає системою грошових відносин, пов'язаною з тимчасовим перерозподілом вільних коштів юридичних і фізичних осіб [58, С. 65].

Споживчий кредит – це кредит, який надає: можливість отримати ті речі, яких без використання кредиту потрібно було б довго чекати, або ж які були б недоступні для отримання; гнучкість: робити придбання товарів в зручний час, навіть тоді, коли споживач немає в своєму розпорядженні необхідної суми готівки; безпеку: коли людина купує або мандрує, кредитні картки є більш зручним і надійним засобом платежу в порівнянні з готівковими розрахунками; допомогу: споживчий кредит дозволяє оплачувати непередбачені термінові витрати (ремонт автомобіля після аварії тощо).

Але споживчий кредит має і свої недоліки, які слід враховувати: іноді кредитні рахунки створюють оману багатства і це призводить до надмірних витрат і згодом по мірі накопичення боргів часто виникають труднощі щодо щомісячних платежів; як правило, покупки в кредит обходяться дорожче, ніж при оплаті готівкою. Це відбувається тому, що при купівлі товару в кредит ціна на товар часто трохи вища, ніж при оплаті готівкою, а також до неї слід додати процент за користування кредитом [58, С. 65].

Отже, споживчий кредит прискорює реалізацію товарів широкого вжитку і побутових послуг, збільшує платоспроможний попит населення, підвищує його життєвий рівень. Суб’єктами кредитування є фізичні особи. У ролі кредиторів виступають комерційні банки, ощадні каси й асоціації, ломбарди, кредитні спілки, підприємства й організації. Між банками і населенням може існувати посередник, наприклад торговельна організація. Об’єкти кредитування – це затрати, пов’язані із задоволенням потреб населення для купівлі товарів в особисту власність, а також затрати інвестиційного характеру на будівництво і підтримку нерухомості [58, С. 65].

Особливістю використання споживчого кредиту є збільшення використання кредитних карток. Кредитні картки передбачають участь трьох сторін: банка-емітента кредитної картки, її власника і торгівельної організації, яка приймає кредитні картки в якості платіжного засобу за товари та послуги. Для отримання кредитної картки клієнт повинен надати банку встановлену банком суму грошових коштів. Оплата товарів та послуг може бути проведена і при відсутності грошових коштів на рахунку клієнта, тобто за рахунок банківського кредиту. Банк за свої послуги отримує відсоток від суми кожної операції. Користувачі кредитної картки також повинні перераховувати визначену суму коштів за обслуговування картки та її щорічне поновлення [58, С. 66].

Строки надання споживчих кредитів різні. Їх можна поділити на такі види: короткострокові – терміном до 1-го року; середньострокові – терміном до 3-х років; довгострокові – терміном більше 3-х років.

До споживчого кредиту відносять кредит ломбардів, які надають можливість населенню зберігати речі особистого використання та домашнього вжитку, а також отримувати позики під заставу. Розмір позики визначається за договором в залежності від суми та виду речей, які закладаються. Якщо позика не виплачується, то ломбард передає речі для продажу. Із цієї суми виплачується плата за зберігання, видатки на страхування та продаж. Залишок позики ломбард повертає власникові за наявності в нього квитанції або закладного білета [58, С. 65-68].

Лізинговий кредит – це відносини між самостійними юридичними особами з приводу надання в оренду засобів праці, а також фінансування, придбання рухомого та нерухомого майна на визначений строк. Лізинг являє собою форму майнового кредиту. Об’єктом лізингу є будь-яке рухоме майно (автомобілі, устаткування тощо) та нерухоме (будівлі, споруди) майно, що відносяться до основних фондів і є об’єктом купівлі-продажу. Умовою виникнення кредиту є існування власників товару, які протистоять один одному як власники, юридично самостійні особи, що готові вступити в економічні відносини: продати товари, здати їх в оренду. Суб’єкта-ми лізингу є лізингодавець, лізингоодержувач,продавець, інші фізичні і юридичні особи. Лізингодавець –юридична особа, яка передає право володіння та користування предметом лізингу лізингоодержувачу; лізингоодержувач - фізична або юридична особа, яка отримує право володіння та користування предметом лізингу від лізингодавця; продавець (постачальник) - фізична або юридична особа, в якої лізингодавець набуває річ, що в наступному буде передана як предмет лізингу лізингоодержувачу [7, Ст. 4].

Ще однією формою кредиту є міжбанківський кредит. Будь-яка національна економіка у процесі свого функціонування вдається до зовнішніх позик за умови недостатності власних фінансових ресурсів на даному етапі розвитку. Зовнішні позики дозволяють країні задовольнити потреби споживання та інвестування за рахунок залучення заощаджень ззовні.

Формою руху позичкових капіталів у сфері міжнародних економічних відносин є міжнародний кредит. Міжнародний кредит – це надання валютних та матеріальних ресурсів одними суб'єктами системи світового господарства іншим у тимчасове користування на умовах платності, зворотності та строковості. Кредиторами та позичальниками можуть бути суб'єкти системи світового господарства усіх рівнів: приватні фірми та банки, державні заклади, уряди, міжнародні та регіональні валютно-кредитні і фінансові організації [58, С. 67].

За строками міжнародні кредити також поділяються на: короткострокові – до 1 року, іноді – до 18 місяців (надкороткострокові – до 3 місяців, добові, тижневі); середньострокові – від 1