На будь-якому етапі розвитку держави є певна межа зни-ження витрат бюджету та рівня його дефіциту, перевищувати яку економічно недоцільно. Зниження рівня оподаткування, як підтвердив досвід проведення податкових реформу розвинутих країнах, не супроводжується швидким зростанням податкових надходжень до бюджету через уповільнену реакцію економіч-них суб'єктів на зниження податків. Воно не впливає і на тем-пи економічного зростання. За оцінками різних економіко-математичних моделей, розрахованих для країн із розвинутою ринковою економікою, тривалість зовнішнього лагу – від мо-менту зміни податкової політики до зростання доходів бюдже-ту – становить 2,5 – 3 роки. Зміни ж у темпах економічного зростання настають ще пізніше.

Отже, значне зниження податкового тягаря й перші роки супроводжується, як правило, зменшенням податкових над-ходжень до бюджету. І якщо не вдається суттєво скоротити об-сяг видатків, то зростають показники бюджетного дефіциту. Як правило, скорочення видатків бюджету намагаються компен-сувати за рахунок скорочення соціальних програм. В Україні, де соціальні витрати зачіпають інтереси майже кожного грома-дянина, більш-менш значне їх скорочення імовірне лише за створення умов для нормальної праці, її пристойної оплати й забезпечення таким чином незалежності більшості громадян від державної допомоги.

Ситуація погіршується ще й у зв'язку з тим, що за ниніш-ніх умов немає можливості перекласти частку соціальних вит-рат на підприємницькі структури й доходи громадян. Це зумов-лено низьким рівнем заробітної плати й збитковістю значної частини підприємств. Тому, на наш погляд, неможливість ско-рочення витрат бюджетів в Україні усуває імовірність різних змін у системі оподаткування в бік значного зниження рівня оподаткування.

Для задоволення передбачених чинним законодавством со-ціальних потреб за допомогою податкової системи треба пере-розподіляти 39-40 відсотків від валового внутрішнього про-дукту, включаючи кошти Пенсійного фонду. Подальше зменшення питомої ваги обсягу перерозподілу ВВП через по-датки нереальне і може мати досить негативні й непередбачувані наслідки.

У ситуації, що склалася, стає дедалі очевиднішою необхід-ність науково обґрунтованої концепції доходів держави. На на-шу думку, ця концепція має враховувати умови економіки пе-рехідного періоду, особливості й наслідки системи державного регулювання економічних і соціальних процесів, які були в ми-нулому, та прогресивний зарубіжний досвід [11, 164].

Основним положенням, що має визначати структуру подат-кової системи, є наявна система витрат держави на економічні й соціальні потреби, визначена законодавством. Без докорінної зміни складу й структури витрат держави не можна реформува-ти податкову систему.

Зміна бюджетних витрат держави в напрямі їх скорочення неможлива без значного збільшення фонду оплати праці, бо частина благ і послуг, що надаються за рахунок бюджету, ма-ють задовольнятися за рахунок власних коштів населення. Тобто умовою зменшення податкового навантаження на виробни-ка є зростання заробітної плати працівників. Мається на увазі, що кошти, які вивільнятимуться на підприємствах у результаті скорочення податків, повинні значною мірою спрямовуватися на забезпечення зростання оплати праці. Зростання оплати праці підвищуватиме суспільний добробут і суспільний попит, а попит, у свою чергу, пожвавлюватиме виробництво.

Ймовірно, помилковим є твердження, що вивільнення фі-нансових ресурсів у результаті скорочення податків необхідне для інвестицій. Вивільнені кошти потрібні насамперед для збільшення фонду оплати праці, що завдяки підвищенню по-питу стимулюватиме виробництво.

Слід урахувати й те, що збільшення фонду оплати праці, з одного боку, зумовлює зростання надходжень до бюджету у формі податку на доходи громадян, а з другого – дає змогу скоротити бюджетні витрати на деякі соціальні потреби, які громадяни можуть оплачувати за рахунок власних коштів. Ви-щезазначене є основною засадою податкової реформи, в ре-зультаті якої податкова система може бути побудована на за-гальновідомих, підтверджених світовою практикою принципах.

Удосконалення системи оподаткування має відбуватися шляхом поступового зниження податкового тягаря в процесі поетапної податкової реформи. Основними відправними еле-ментами цієї реформи повинні бути:

–

–

–

–

–

–

–

– застосування при оподаткуванні обґрунтованої диферен-ціації ставок податків залежно від видів діяльності й розміру одержуваного прибутку або доходу;

– ліквідація податкових пільг, які сприяють перерозподілу доходів, деформують вартість показника в економіці та знижу-ють конкурентоспроможність товаровиробників. Пільги можуть надаватися на певний строк і за умови використання коштів на визначені державою потреби;

– умови оподаткування мають бути прості й зрозумілі плат-никові, податок має стягуватися у зручний для платника час і прийнятним методом;

– чітке розмежування податків, що зараховуються до дер-жавного і місцевих бюджетів, розширення прав органів само-врядування у сфері оподаткування;

– подальше впровадження та посилення ролі місцевих по-датків і зборів у формуванні доходів місцевих бюджетів;

– подальше