час це не механічна сукупність, а внутрішньо організована, функціонально взаємоузгоджена, взаємодоповнююча, цілеспрямована система, яка базується на науково обґрунтованих і вже історично перевірених принципах податкової політики. Принцип відносно будь-якої системи – це та наукова основа та правило, від якого не відступають. Дотримання основних принципів оподаткування дуже важливе для ефективної реалізації податкової політики сьогодні та створення оптимально справедливої та економічно виправданої системи оподаткування в найближчому майбутньому [14, ].
Підвалини податкової політики України були закладені Постановами Верховної Ради України від 13 грудня 1995 року № 466/95-ВР "Про основні положення податкової політики та податкової реформи в Україні" та від 4 грудня 1996 року № 561/96-ВР "Про основні положення податкової політики в Україні", а також Указом Президента України від 31 липня 1996 року № 621/96 "Про заходи по реформуванню податкової політики". Цими документами було визначено основні принципи побудови податкової політики та системи оподаткування в Україні, які в подальшому знайшли відображення та розвиток в Законі України від 18 лютого 1997 року № 77/97-ВР «Про внесення змін до Закону України "Про систему оподаткування"».
У 1996 році в Україні був покладений початок проведення податкової реформи.
Протягом останніх десяти років податкова політика України була спрямована на вирішення конкретних завдань та проблем. Це, зокрема, обмеження росту цін та інфляції, подолання кризи платежів, укріплення грошового обігу. Ці заходи повинні забезпечити захист внутрішнього ринку, створення умов для розвитку здорової конкуренції, здійснити реальну допомогу в становленні та розвитку малого бізнесу, підвищити рівень правової свідомості та культури суспільства.
При цьому в Україні суттєва увага постійно приділяється впорядкуванню стягнення податків, зборів та обов'язкових платежів, а також посиленню відповідальності за ухилення від їх сплати або за несвоєчасність їх сплати до бюджетів усіх рівнів та до державних цільових фондів.
Як вже зазначалося, не менш важливою проблемою в Україні і сьогодні залишається відсутність стабільності податкового законодавства. Постійні зміни та доповнення податкових законів призводять до невиконання суб'єктами господарювання прогнозних показників виробничо-господарської діяльності та її кінцевих показників – прибутку, рентабельності, окупності капіталовкладень тощо. Це створює фактор невизначеності в організації господарської діяльності.
Не можна заперечувати, що для окремих суб'єктів господарювання сума податків сьогодні є обтяжливою і створює певні передумови для подорожчання продукції, що ними випускається, звужуючи при цьому ринок її збуту.
Крім того, дійсність сьогодення така, що рентабельні прибуткові підприємства, сплачуючи всі законодавче встановлені платежі до бюджету та до державних цільових фондів, несуть весь податковий тягар. Вони не можуть спрямовувати кошти на реконструкцію та оновлення обладнання.
Тому суб'єкти господарської діяльності самостійно вирішують питання щодо зниження податкового навантаження, виводячи свої відносини з іншими суб'єктами за межі офіційної економіки. За рахунок цього вони мають змогу:
–
зменшувати свої витрати виробництва (обігу);
–
знижувати ціни на продукцію, що реалізується;
–
активізовувати попит на свою продукцію [14, 79].
При реформуванні системи оподаткування одним із важливих напрямів в удосконаленні податкової системи є зменшення нарахувань на фонд оплати праці, які виступають суттєвим чинником підвищення цін, деформації їхньої структури, зниження конкурентноздатності українських товарів. Однак істотне зменшення цих нарахувань повинно бути взаємопов'язане з реформуванням системи оплати праці, соціального та пенсійного забезпечення, впровадженням системи персональних пенсійних рахунків.
При проведенні економічної реформи в Україні за останні роки нарахування на заробітну плату зменшено з 51 до 37,5 відсотка.
З 1 січня 1999 року призупинено справляння відрахувань до фонду для здійснення заходів щодо ліквідації наслідків Чорнобильської катастрофи та соціального захисту населення.
Перший етап податкової реформи в Україні був завершений прийняттям у 1997 році Верховною Радою України таких законів, як Закон України від 3 квітня 1997 року № 168/97-ВР "Про податок на додану вартість" та Закон України від 22 травня 1997 року № 283/97-ВР "Про оподаткування прибутку підприємств".
З прийняттям цих законів корінним чином було змінено підхід до оподаткування податком на додану вартість та податком на прибуток підприємств.
Одним із основних джерел надходжень до бюджету є податок на додану вартість, питома вага якого в загальній сумі доходів складала від 34,7 відсотка у 1993 році (при ставці податку 28 відсотків) до 25,1 відсотка у 1999 році (при ставці податку 20 відсотків). Абсолютну величину податку в Державному бюджеті на 2000 рік Законом України "Про Державний бюджет України на 2000 рік" було передбачено у розмірі 7489,6 млн. грн. Це становить 23,8 відсотка загальної суми доходів бюджету [14, 80].
Питома вага та динаміка надходжень від податку на додану вартість у складі Зведеного бюджету України за ряд років свідчить про стабільність цього джерела доходів.
Дані за останні роки наведено в додатках.
Податок на додану вартість в Україні було запроваджено з 1 січня 1992 року замість раніше діючих податку з обігу та податку з продаж, справляння яких будувалося на системі планово-централізованих цін.
Впровадження нових видів непрямих податків (податку на додану вартість та акцизного збору) було, перш за все, пов'язано з необхідністю забезпечення достатніх і стабільних доходів бюджету в умовах широкої лібералізації цін та розгортання процесів інфляції і було економічно виправданим.
Проте законодавство України з податку на додану вартість хоча і мало позитивні риси (достатньо широку базу оподаткування та адекватність дії в ринкових умовах і в умовах інфляції, що забезпечує, навіть при кризовому стані економіки, стабільні надходження до бюджету), але вимагало суттєвих змін.
Тому Україна, яка сподівається увійти в майбутньому до Європейського співтовариства, розробила основні напрями визначення податку на додану вартість на базі визначених Шостою директивою ЄС основних принципів