Складність взаємовідносин між продавцями і покупцями зу-мовлює значну різноманітність видів акредитивів. Вони можуть бути:—

покритими і непокритими;—

відзивними і безвідзивними;—

відкриті в банку платника (банку-емітенті) і в банку бенефіціара (виконуючому банку);—

використані для оплати документів бенефіціара з акцептом та без акцепту платника.

При розрахунках акредитивами важливе значення має встановлення строку їх дії. Оскільки цей показник прямо впливає на розмір відволікання коштів з обороту платника, останньому надається право встановлювати строк дії акредитива, проте не більше ніж 15 днів з дня відкриття, не враховуючи нормативний термін пересилання документів між банками. У разі необхідності, за поданням платника керівник банку-емітента може продовжити строк дії акредитива ще на 10 днів. Установлений строк вказується в заяві на акредитив, а зміна його додатково повідомляється виконуючому банку і бенефіціару.

При розрахунках акредитивами інтереси продавця (бенефіціара) захищаються краще, ніж покупця. Бенефіціару гарантується повна і своєчасна оплата його вимог, якщо вони пред'явлені своєчасно і відповідають умовам договору та безвідзивного акредитиву. Поку-пець же повинен відволікати кошти з обороту, бронюючи їх на по-критому акредитиві. Більше того, немає гарантії, що продавець чіт-ко і своєчасно виконає свої зобов'язання за договором поставки, оскільки виконуючий банк не завжди в змозі належним чином пере-вірити виконання ним договірних зобов'язань. Тому платники зму-шені нерідко застосовувати акредитив з акцептом розрахункових документів продавця, для чого в місці відвантаження продукції їм потрібно мати свого представника, що здорожує ці розрахунки. Роз-рахунки акредитивами спричинюють ризик платежу для продавця дорогоцінної продукції, виготовленої за індивідуальним замовлен-ням. Затримка з відкриттям акредитиву платником позбавляє прода-вця можливості реалізувати цю продукцію, що погіршує його фінан-сове становище.

Платіжна вимога — це письмове доручення одержувача грошей своєму банку стягнути (ін-касувати) вказану суму коштів з платника (боржника) і зарахувати на його рахунок. Зараз ця форма розрахунків застосовується рід-ко - лише у випадках безспірного стягнення та списання коштів без згоди (акцепта) з рахунків їх власників. Такі випадки можуть передбачатися законами України, а також визначатися рішеннями су-ду, арбітражного суду, виконавчими надписами нотаріусів. У всіх таких випадках стягувач коштів подає своєму банку платіжну вимо-гу, в якій має бути посилання на підставу платежу — назва і стаття закону, постанова суду тощо. Стягувач несе відповідальність за об-грунтованість і правильність посилань у платіжній вимозі на підста-ви для безспірного та безакцептного стягнення коштів з платника. Без чіткого та обгрунтованого зазначення таких підстав банк не приймає платіжну вимогу до виконання.

Платіжні вимоги оплачуються банком негайно, якщо основний рахунок платника і рахунок стягувача ведуться в одній установі банку і на цьому рахунку платника є достатня сума коштів. Якщо рахунки ведуться в різних установах банків, то платіж здійснюється по каналах міжбанківських розрахунків. За відсутності чи недостат-ності коштів на основному рахунку платника банк приймає вимогу до виконання, залучаючи для її оплати кошти з додаткових рахунків платника. Для цього банк не пізніше наступного дня мусить повідо-мити платника про необхідність перерахування коштів з додаткових рахунків на основний для оплати платіжних вимог до основного рахунку, або про оплату їх безпосередньо з додаткового рахунку.

Українські комерційні банки здійснюють операції з векселя-ми відповідно до Законів України "Про цінні папери і фондовий ринок", "Про державне регулю-вання ринку цінних паперів в Україні", "Про банки і банківську діяльність", "Про Національний банк України", "Про платіжні системи та переказ грошей в Україні", "Про обіг векселів в Украї-ні". Механізм проведення банками вексельних операцій базуєть-ся також на Положенні про простий і переказний вексель (за-тверджене Постановою ЦВК і РНК СРСР від 7 серпня 1937 р. № 104/1341), Правилах виготовлення і використання вексель-них бланків (затверджені Постановою КМУ і НБУ від 10 верес-ня 1992 р. № 528), Положення про порядок здійснення банками операцій з векселями в національній валюті на території України (затверджене постановою Правління НБУ від 16 грудня 2002 р. № 508)

У загальному значенні вексель — це цінний папір, у якому зазначено безумовне грошове зобов'язання однієї особи щодо спла-ти іншій особі визначеної суми коштів у визначений строк. Еле-ментами, що в сукупності становлять вексельне зобов'язання та перетворюють його з простого цивільного боргового зобов'язання в зобов'язання, що регулюється нормами вексельного законодав-ства, виступають вексельні реквізити, основними серед яких є:—

валюта і сума векселя;—

дата платежу;—

безумовне зобов'язання (наказ) сплатити вексельну суму;—

найменування та адреса векселедавця;—

місце платежу.

На практиці використовують простий і переказний векселі. Під час проведення операцій з векселями банки беруть на себе такі ризики:—

кредитний;—

ліквідності;—

процентний;—

операційний.

З метою мінімізації ризиків у процесі здійснення кредитних, торговельних, гарантійних і розрахункових операцій банки ма-ють ретельно вивчити фінансовий стан, кредито- та платоспро-можність платників за векселями і зобов'язаних за векселями осіб, з якими вони укладають угоди про проведення операцій.

Важливим елементом грошових розрахунків є міжбанківські розрахунки. Вони є обов'язковою передумовою міжгосподарських розрахунків, що здійснюються між економічними суб'єктами — клієн-тами різних банків або різних філій одного банку. В цих випадках виникає потреба переказувати кошти з банку платника в банк одер-жувача.

Для забезпечення міжбанківських розрахунків створюються спеціальні платіжні системи. Їх організація в різних країнах неоднако-ва, що зумовлено традиціями, рівнем розвитку банківської справи, масштабами запровадження новітніх комп'ютерних технологій у банківську практику тощо. Україна відносно недавно приступила до розбудови своєї банківської системи. Однак, вивчивши кращий сві-товий досвід та запровадивши найсучасніші комп'ютерні технології, вона створила досить оперативну, ефективну й надійну систему між-банківських розрахунків - Систему електронних платежів (СЕП), що відповідає