З'єднання Криму з Росію (1783 рік) поклало початок активному господарському освоєнню малозаселених територій півострова. Змінився територіально-адміністративний устрій Криму. Численні війни, епідемії, виселення людей в декілька разів скоротили численність населення в Криму. Для його повернення почалось переселення селян з малоземельних і центральних районів Росії, а також вояків російської армії.

Розвиток продуктивних сил в Криму потребував залучення і підготовки великої кількості різних спеціалістів в області виноградарства, виноробство, рибопереробного, шкіряного виробництва, будівництва, видавничої справи тощо. Щоб поповнити пропуск їх запрошували на різні строки з-за кордону. В 1804 році в м. Садах відкривається училище по підготовці виноградарів. Виноробів і садоводів, а в 1828 році було відкрито училище в с. Магарач. В 1812 році засновується Нікітцький ботанічний сад, котрий з часом став скарбницею унікального рослинного генофонду, центром біологічної науки.

Сукупність політичних, адміністративних і господарських міроприємств, проведених в Криму в кінці ХVІІІ століття і в першій половині ХІХ століття, призвели до того, що на півострові сформувались ІІ форми землеволодіння: крупно поміщицьке і фермерське (не дворянське). Фермерське господарство почали з'являтися в Криму одними з перших в Росії.

На початку ХІХ століття були закладені основи територіальної спеціалізації господарства Криму. Скотарство розвивалося тут на рівнинній частині півосторова, де перше місце належало вівчарству - 748800 голів (1847р.), коноводству молочно-м'ясному скотарству.

Будівництво міст, сіл, шляхів, ріст населення сприяли розвитку кримської промисловості. В 1828 році в Криму було 64 обробляючих, ремонтних, будівельних підприємств, в 1849 році - 114. На підприємствах Бахчисарая виробляли саф'ян, який вивозився в Росію і за кордон, шорні вироби Карасубазаре; волок в Євпаторії; хімічну продукцію - фарбу, купоросне мило Саблах; вино на східному і південному побережжі.

В 1824 році розпочато будівництво шляхів, які з'єднали Симферополі і Алушту, Алушту - Ялту (1837 р.) і Ялту - Севастополь (1848 р.). На державній верфі Севастополі було початок будівництва воєнних судів, а приватні верфі в Місхорі, Ялті, Гурзуфі, Партаніті, Кучук-Ламбаті, Алушті, Феодосії займались будівництвом суден малого каботажу. Почали функціонувати крупні торгові порти і перевалочні бази в Керчі та Феодосіїї. Збільшились об'єми здобутку солі. В 1747 році в Криму добувались до 15 млн. Пудів солі для власних потреб, для Росіїї, України, Кавказу і вивозу за кордон. В 1827 році почали функціонувати сакська грязелікувальна лікарня. Виникла нова для Криму переробна галузь - виробництво балика і засолка червоної риби по "голландському методу". В 1849 році було заготовлено цієї продукції 12, 5 тис. пудів для російських ярмарок і на експорт. В 1840 році на керченському півострові почали добувати залізну руду.

В 80-ті роки ХІХ століття в Криму відбулося різке збільшення темпів росту виробництва. Це торкається, в першу чергу, сільського господарства. Маючи 76,7 % земель (1887р.) приватні власники зосереджувалися на виробництві товарного зерна, що в двічі скоротило до середини 80-х років поголів'я овець.

Швидкими темпами розвивалася промисловість Криму. Цьому сприяло будівництво залізниці (1875 р.) - (Лозова - Симферопіль, в 1842 році - Джанкой - Феодосія, в 1890 році - Владіславівка - Керч, в 1915 році - Сімферополь - Євпаторія).

Розвиток промисловості Криму основувалось на використанні місцевої сировини. З 1912р. почав працювати Керченський металургійний завод крім цього були розташовані невеликі чавунно-літейні заводи в Сімферополі і Євпаторії. На початку ХХ ст. була реконструйована севастопольська судоверфь. В містах Криму розташувались підприємства легкої і харчової промисловості; в Керчі та Феодосії - тютюнові фабрики. На Південному березі Криму, а також на Південно-Східному побережжі - почало розвиватися виноробство. В 1913р. в Криму діяло 1247 промислових підприємств, з них найбільші заводи - Керченський і Севастопольський суднобудівний і судоремонтний. В структурі Кримського виробництва домінувало сільське господарство, на долю якого припадало 55%, а на промислове виробництво - 45% вартості продукції. З кінця ХІХ ст. в Сімферополі була введена в дію електростанція, пущений трамвай.

З початком першої світової війни Крим став прифронтовою лінією, а потім ареною революційних подій, що привело до ще більшої розрухи господарства. Після закінчення громадянської війни в Криму спеціалізація його господарства змінювалась незначною мірою. В радянський період більш швидкими темпами розвивалась промисловість, сільське і рекреаційне господарство. Зростання ролі галузей промислової спеціалізації в умовах Криму не відповідають його головним функціям - рекреаційному і сільськогосподарському виробництвам.

Кінець ХХ ст. характеризується суспільним і науковим осмисленням необхідності зміни пріоритетних напрямків розвитку господарства у відповідності з орієнтацією на потреби людини і спираючись на раціональне використання унікальних соціально-природних факторів. Шлях розвитку - інтенсифікація і диверифікація як структури, так і форм організації господарства. Спеціалізація рекреаційна, агропромислова і машинобудівна.

Економіка Криму в наш час - складне суспільне утворення, яке складається з двох сфер - виробничої і соціальної. Перша створює суспільний продукт - виробництво обладнання для харчової промисловості, сільськогосподарське машинобудування, судноремонт і. т. д. Склалася вона під впливом певних факторів, головні з яких виступають особливості і багатства природи, певна вигідність економіко-географічного положення півострова. Дякуючи цьому, в Криму вирішальну роль грають наступні міжгалузеві комплекси: агропромисловий, море промисловий, будівельний і