Золота осінь на Шпицях

Жовтень, протяжність – 40 км., тривалість походу – 3 дні, вид туризму – пішохідний. Короткий опис маршруту – спортивна база «Заросляк» - сніголавинна метеорологічна станція «Пожижевська» - озеро Несамовите – гора Шпиці – урочище Гаджина – урочище Мариш – стаціонар географічного факультету Львівського національного університету – гора та хребет Кукул – залізнична станція Вороненка.

Від центру Ворохти до спортбази «Заросляк» приблизно 21 кілометр автомобільною дорогою. Для того щоб не втратити цілий день лише на подолання цієї відстані, слід скористатися автотранспортом. Автобуси та маршрутки з Івано-Франківська курсують до Ворохти та Верховини від сьомої ранку. У Ворохті можна замовити авто на «Заросляк» (це коштуватиме гривень сто). Трохи більше як за 12 кілометрів від Ворохти, в урочищі Завоєля, знаходиться контрольно-пропускний пункт Карпатського національного природного парку, а також туристичний притулок. На КПП туристи сплачують невеликі внески.

Останнім часом національний природний парк обладнав інформаційні стенди, поновив розмітку маршрутів, що значно полегшує орієнтування. Ще не цілих дев’ять кілометрів від КПП — і ми у «Заросляку». Найпопулярніший підйом звідси — в західному напрямку, на Говерлу. Ми повертаємо наліво — проходимо через місток біля каплиці та рухаємося в південному напрямку серпантинною дорогою, вимощеною ще до Першої світової війни, до підніжжя гори Пожижевська (1822 метри), де розташовані два об’єкти — Високогірний стаціонар Інституту екології Карпат Національної академії наук України та метеорологічна сніголавинна станція. Взимку на стаціонар лише час від часу навідується обслуговуючий персонал, а от метеостанція працює цілий рік.

Неспішний підйом від «Заросляка» до стаціонару займе всього 35 хвилин. Із цього місця на північному заході добре видно Говерлу (2061 метр) та Брескул (1912 метрів), на півдні — гору Данціж (1848 метрів). До Несамовитого (інша назва — Туркул — від гори (1933 метри), що височіє над ним) від метеостанції можна пройти двома стежками: Чорногірським хребтом, піднявшись на вершину Пожижевської, повз Данціж та Туркул, до прикордонного стовпчика № 32, або низом, трасованою шестикілометровою стежкою, що починається південніше інститутського стаціонару. Тут встановлено стенд з описом маршруту та інформацією про озеро. Такий же стенд стоїть за півкілометра перед озером на розвилці.Стежка, між іншим, цілком придатна і для велосипедної мандрівки, вона також прокладена за Австро-Угорщини, а нині чітко промаркована, не має стрімких підйомів-спусків, розчищена від повалених дерев. Осіння двогодинна прогулянка цим відрізком видається вельми цікавою та пізнавальною. Десь посередині, неподалік Данціжа, можна побачити сходження снігових лавин, припустили, що взимку і навесні це місце небезпечне.

Легендарне Несамовите, здається, насолоджувалося останніми теплими днями.

Озеро розташоване у великому карі (льодовиковий цирк, впадина) на північно-східних схилах гори Туркул, на висоті 1750 метрів. Злегка зігнута ванна повторює обрис крутого південно-східного схилу. Довжина озера 88 метрів, ширина — 45, площа 3 тис. кв. метрів. 

Південний берег кам'янистий: на нього осипаються продукти розпаду скельного схилу. Морена (шар породи, яку зібрав на своєму шляху льодовик) вздовж протилежного берега вкрита субальпійськими травами, тут ростуть гірська сосна, жереп і ялівець. Від цього берега Несамовите в останні роки інтенсивно заростає осокою — люди часто залишають на березі або кидають у воду сміття, що сприяє росту водяних рослин. 

З південного боку дно вкрите великими пласкими валунами, а з північного перекривається сірим ілистим ґрунтом. Глибина озера по всій площі коливається в межах 1-1,5 м. Поверхневого стоку Несамовите не має, однак нижче моренного валу витікає декілька струмків. Живиться озеро дощами й талим снігом. 

Це був короткий опис Несамовитого, яке для гуцулів є сакральним місцем «де народжується град». Підтвердження тому — сучасна погода та стара легенда. «Повертався з торгів у Мадярському Сиготі додому один гуцул з Жаб'єго. Зблудив подорожній перед горою Шпиці і спустився в якийсь величезний котел. Застала його ніч коло невеликого озера. Прив'язав він свого коня до каменя, а сам із сухих дров наклав ватру, взяв кітлик і пішов набрати води на кулешу. Лиш зачерпнув раз, тут величезний гуркіт зчинився. Глипнув, а на протилежному березі такий собі панок котить у файній бричці, запряженій двома норовистими кіньми. Під'їхав до газди і питає:

- Що ви тут шукаєте так пізно?

- Хочу повечеряти і ніч тут перебути, бо тяжко в темряві горами додому добиратися.

- Та ви що, будете сухою кулешею з такої далекої дороги перебиватись та під корчем спати? Ходіть до мене, я недалеко тут жию та й Вас добре прийму.

Сіли вони у бричку та й поїхали просто в озеро. Вода розступилася, і показався великий красивий палац. Всі вікна залиті яскравим світлом, а з хоромів радісні співи і музика долинають. Запросив пан гуцула за стіл, що аж вгинався від різних заморських наїдків і напоїв. Лиш вдарило за північ, вогні погасли, а весела публіка вляглася спати. Тим часом на подвір'ї замку хтось не вгавав, відчувався рух. Чоловік подивився у вікно і побачив купу людей, які заготовляли з водяної поверхні лід.

- Шо то ви собі за таку роботу найшли серед літа? - дивується верховинець.

- Це душі померлих грішників заготовляють град, - пояснює панок. - Коли вони ще жили - то я їм підслуговував, а тепер до кінця світу вони мені служитимуть.

Зрозумів гуцул, що то нечиста сила до нього говорить і три рази перехрестився. Завирувало озеро, вдарило холодними