Розробляються поняття екскурсії, екскурсійного методу тощо.

Так, М. П. Анциферов у роботі "Про методи та типи історико-культурних екскурсій" (1923 р.) визначає сутність екскурсійної справи і гідізма, відмінності між ними; сутність поняття екскурсії. В іншій роботі "Теорія і практика екскурсій з суспільствознавства" (1928 р.) Анциферов відмічає інтенсивність розвитку екскурсійної справи, акцентує увагу на роботі керівника екскурсійних груп, подає розроблену ним екскурсійну програму.

Визначення екскурсій, їх класифікацію за формою проведення дають А. Д. Петров ("Масові екскурсії" - 1924 р.), Б. Є. Райков ("Методика і техніка екскурсій11 - 1927 р.).

Особливе місце посідає робота вченого-екскурсіоніста Е. А. Герда "Екскурсійна справа" (1928 р.), в якій автор розглядає основні поняття цієї дисципліни.

Основам теорії екскурсійної справи приділив увагу й М. Погребецький ("Туризм і краєзнавство" - 1929 р.).

Також на початку 1930-х рр, з'являються спеціалізовані праці, в яких розглядається специфіка екскурсійної роботи в окремих населених пунктах. Так, цій проблемі присвячена праця В. С. Клігмана ("Організація екскурсійної роботи в місті" - 1931 р.), в якій визначено основні завдання екскурсійної роботи в місті, наводяться цікаві думки щодо підготовки екскурсійних кадрів, основні вимоги до, організації екскурсійної роботи, роботи екскурсійного міського закладу, врахування диференційованого підходу до екскурсійного обслуговування різних категорій населення. Питання екскурсознавства розглядалися також у періодичних виданнях, часописах: "Рабочий клуб", "Культробітник", "Культфронт", "Крьім, Общественно-научньїй и зкскурсионний журнал" тощо.

Отже, у 1920-30-х рр. були закладені підвалини розвитку екскурсійної теорії і методики.

Проте не можна обійти мовчанкою той факт, що ці роботи писалися в умовах міцніючого більшовицького тоталітарного режиму. Подекуди незаслужено критикувалися здобутки "буржуазного Єлскурсознавства", принижувалися заслуги попередніх дослідників цієї проблеми, а іноді відомі екскурсіоністи просто ошельмовузапкся, як то у роботі М. Години "Екскурсії та туризм в шкільній та піонерській роботі" {1932 р.); "правоопортуністичні погляди лроф. Райкова, Герда, й їнш., ліберальні настанови Менжинської, ... аполітичний підхід Закса, лівозакрутницькі настанови в дусі колишнього проф. Кайгородова!'1 тощо.

Подальший розвиток екскурсознавства значною мірою залежав від загального ставлення партійно-державного керівництва до гуманітарних проблем, зокрема до краєзнавчого вивчення рідного краю, що зумовило припинення існування цих напрямів. їх подальший розвиток накреслюється тільки після завершення Великої Вітчизняної війни 1941-1945 рр., коли зростає інтерес до подорожей та екскурсій.

Розквітом "екскурсійної справи вважають 70-80-і рр. XX ст. Саме в ці роки були розроблені теоретичні та методичні засади радянського єкскурсознавства.

Проблемам екскурсознавства присвячені роботи російських екскурсіоністів Р. О. Дьякової. Б. В. Ємельянова, П, С. Пасічного "Оснозьі зкскурсоведения" (1985 р.), робота білоруського екскурсісніста Н. А. Гецевич "Основьі зкскурсоведения4 (1988 р.).

Провідну роль у розробці методологічних та теоретичних основ екскурсійної справи зіграло Головне екскурсійне управління ЦРТЕ. Одним з активних розробників теорії і методики екскурсійної справи був начальник екскурсійного управління Борис Васильович Ємельянов. Його праці "Основьі зкскурсоведения" (1981-1985 рр.); "Методика подготовки и проведений зкскурсии" (1980 р.), "Организация работьі зкскурсионного учреждения" (1979, 1987); [:Зкскурсионное обслуживание населення" {1983 р.}, "Профессиональное мастерство зкскурсозода" (1986 р.) тощо сприяли розвитку теорії і методики. В одній із своїх останніх робіт "Зкскурсоведение" (2000 р.) Ємельянов докладно розкрив основні питання екскурсозназства: екскурсійної теорії, методології та методики, професійної майстерності екскурсовода.

У 70-80-х рр. XX ст. багато аспектів екскурсійної методики та організації екскурсій вивчались і узагальнювались у документах Української республіканської ради з туризму та екскурсій (постановах, методичних рекомендаціях, листах, узагальненні досвіду конкретних організацій, екскурсоводів тощо).

Питання удосконалення екскурсійної методики розглядалися на семінарах-практикумах, науково-методичних конференціях, при проведенні конкурсів на кращу екскурсію тощо.

Отже, за радянський час теоретичне і практичне вивчення екскурсійної справи досягло значного рівня, було створено струнку систему теорії і методики екскурсійної справи, визначено місце та роль екскурсоводів. На цій основі створено низку організацій, що займалися екскурсійно-методичною роботою.

Звичайно, ця система була розрахована на функціонування в умовах комуністичного суспільства, виконання завдань ідеологічного спрямування, на виховання суспільства в дусі комуністичної ідеології. Проте тогочасні теоретичні положення, методика підготовки та проведення екскурсій тощо можуть бути враховані і в нових умовах.

Екскурсознавство як наукова і навчально-прашічна дисципліна не втрачає свого значення і з здобуттям Україною незалежності. Тепер особливо зростає потреба молоді у вивченні свого краю, ліквідації "білих плям" в історії, виявленні нових історичних осіб, життя і діяльність яких замовчувались у минулі часи. Безпосереднє ознайомлення з місцями історичних подій, історико-культурною спадщиною може дати екскурсія, яка наповнює екскурсантів сумою емоційних вражень.

Екскурсознавство як навчальна дисципліна має важливе значення в сучасних умовах для підготовки фахівців туристичної галузі- Близько 40 навчальних закладів в Україні займаються підготовкою кадрів, у спеціалізованих вузах викладається ця дисципліна. Розробка навчальних посібників з проблем екскурсознавства, в яких критично використовуються позитивні здобутки минулого і порушуються питання нового висвітлення екскурсійної теорії і методики, має важливе значення в сучасних умовах. Деякі починання накреслюються і в Україні (Науменко Г. П. "Методика організації безперервного навчання екскурсоводів11 -1991 р.).

Певні здобутки в розвитку наукового екскурсознавства досягнуті в розробці питань історії екскурсійної справи.

В Україні історія екскурсійної справи починає досліджуватися з 90-х рр. XX ст. Екскурсійна справа в Україні періоду кінця ХіХ - поч. XX ст. досліджувалась у працях С. В. Грибанової, в Криму - у працях А. А. Непомнящєго, А. Д. Попова Окремі відомості про розвиток екскурсійної справи цього періоду в західноукраїнських землях подаються в роботах Я. В. Луцького, А. Козицького Період УНР та УД висвітлюється в роботі С. Б, Грибанової.

20-30-і рр. XX ст. репрезентовані у працях О. М. Костюкової, Л. В. Яковлевої, С. В. Ґрибанової, В. О. Савчука. На жаль, цей період не досліджений у Західній Україні.

Період 1960-80-х рр. у розвитку туристично-екскурсійної справи досліджували С. І. Попович, Т. Г. Сокол, В. А. Зінченко.

Окремі аспекти екскурсійної діяльності розглядаються у працях І. М. Чзгайди, Л. Г. Нечипорчука.

Відомості про сучасний стан туристично-екскурсійної діяльності містяться в роботах Г. П. Науменка, М. В. Ґрицика. Є всі підстави сподіватися, що екскурсознавство в Україні посяде помітне місце серед гуманітарних дисциплін.