ДИПЛОМНА РОБОТА

Етнічна географія закарпаття

Зміст

Вступ

Розділ 1. Теоретико-методологічні основи дослідження.

1.1. Стан етно-географічних досліджень в Україні.

1.2. Методологічні та методичні питання дослідження

Розділ 2. Розселення і етнографічний склад українців

Розділ 3 . Динаміка національних меншин Закарпаття

Розділ 4. Сучасні етнічні процеси

4.1. Реалізація державної геоетнополітики в Закарпатті

4.2. Етнодемографічні трансформації в Закарпатті (1990-2000 рр)

4.3. Проблема русинства

Висновки

Список використаної літератури і джерел

Додатки

Вступ

Актуальність роботи. Етнічна географія в даний час бурхливо розвивається, тоді як в радянський період їй приділяли менше уваги. Аналіз праць українських вчених засвідчує, що етнічна географія Закарпаття відображена в досить значному доробку істориків та етнологів. Нажаль, праці географів ще не в повній мірі висвітлюють всі аспекти розселення та етнічних процесів серед українців і представників національних меншин. Останнім часом ситуація змінюється в позитивному напрямку, з’являються нові праці, збільшується увага до етнічної географії регіону.

Закарпаття – це мозаїчний регіон з складною географічною і політичною історією. Недостатня вивченість просторового розвитку етнічних процесів знижує ефективність заходів спрямованих на всебічне забезпечення потреб етнічних спільнот не лише в культурно-освітньому плані, але й з точки зору підвищення рівня життя в усіх сферах, регулювання міжетнічних відносин.Тому ця темапотребує детальнішого дослідження географів. Наше дослідження зробить певний внесок у цей процес.

Мета роботи: етногеографічний аналіз етнічної структури населення Закарпаття, а також особливостей розселення етносів і етнічних процесів в регіоні.

Завдання: виходячи з мети дипломної роботі поставлено наступні завдання:

1. встановити теоретико-методологічні засади етнічної географії;

2. визначити особливості історії і соціально-економічного розвитку українців Закарпаття;

3. з’ясувати особливості територіальної організації життєдіяльності етнографічних груп Закарпаття;

4. визначити основні просторові і демографічні процеси в середовищі національних меншин Закарпаття;

5. визначити основні напрямки, тенденції етнічних процесів в Закарпатті.

Стан наукової розробки: по даному об’єкту дослідження вийшли наступні монографічні праці: М.Лаврук ”Гуцули Українських Карпат» , в якій детально висвітлено основні види життєдіяльності гуцулів у другій половині ХХ століття – трудова, екістична, репродуктивна, споживча, а також їхня трансформація під впливом суспільних змін.Розкриваються основні проблеми і перспективи збереження самобутності гуцульського краю; у монографії М.С. Дністрянського «Етнополітична географія України : проблеми, теорії, методології, практики» обґрунтовано теоретичні основи, методологію та методику геоетнополітичних досліджень, розкрито взаємозумовленість розвитку етногеографічних та територіально-політичних процесів в Україні впродовж ХХ століття. Проаналізовано функції етногеографічного чинника в організації державно-територіального устрою та географічні особливості політичної активності етнонаціональних спільнот і груп. Обгрунтовано концепцію державної геоетнополітики та практичні рекомендації щодо зрівноваження регіональних етнополітичних процесів в Україні. У дисертаційному дослідженні Н.Паньків «Демогеографічний розвиток гірських районів Українських Карпат» вивчається територія двадцяти адміністративних районів чотирьох областей (Закарпатської, Івано-Франківської, Львівської та Чернівецької). Вивчення цієї території дає змогу глибше зрозуміти ті зміни, що відбуваються в демографічній ситуації інших регіонів України, розробити систему заходів, спрямованих на більш результативне територіальне управління демографічним розвитком. Недостатня вивченість просторових особливостей демогеографічних процесів знижує ефективність державної демографічної політики. І.Ровенчак у своєму дослідженні «Геокультурні засади розробки середньомасштабної карти «Лемківщина» » охарактеризував методику розробки середньомасштабної карти «Лемківщина». Основну увагу звернуто на геокультурні основи створення цієї карти. У цьому контексті розглянуто специфіку застосування суспільно-географічної концепції систем розселення і басейнового підходу. По дані темі опубліковані наукові статті. Нами використовувались посібники Пономарьова А. «Українська етнографія : курс лекцій», Шаблія О. «Суспільна географія: теорія,історія. Українознавчі студії», Маринича О. «Українські Карпати», Тиводара М. «Етноісторичний та етнокультурний розвиток українців Закарпаття», Миговича І., Макара М. « Закарпатський соціум: етнологічний аспект» та ін. Використовувала такі джерела інформації: , ,статистичні дані облдержадміністрації,

архівні дані та переписи населення за 1989 та 2001 роки.

Методи досліджень:загально-наукові методи, аналізу і синтезу, індукції і дедукції, спеціальнонаукові географічні методи (картографічний, порівняльно-географічний, моделювання, спостереження, історико-географічний), а також методи інших наук: статистичний, математичний та ін..

Наукова новизна: вперше здійснено спробу комплексного аналізу етногеографічних процесів в Закарпатті.

Структура роботи: робота складається з вступу, 4 розділів, висновків списку використаної літератури і джерел, додатків. Загальний обсяг роботи ….. сторінок.

Розділ 1.Теоретико-методологічні основи дослідження

1.1.Стан етно-географічних досліджень в Україні.

Етнічні чинники у багатьох країнах та регіонах сьогодні мають значний вплив на перебіг процесів суспільного розвитку, оскільки в сучасному світі практично не існує етнічно однорідних держав. Розмаїття етнічного складу населення є результатом дії різноспрямованих чинників, зокрема, переміщення великих мас людей, які мали місце в усі періоди історії. Сучасна політична, економічна, соціальна ситуація в світі зумовлює активізацію процесів етнічного відродження та самовизначення, що поглиблює нестабільність, призводить до збільшення міграційних потоків, а це в свою чергу, веде до зміни співвідношення етнічних груп населення в країнах відтоку та притоку мігрантів.

Україна належить до строкатих за етнічним складом населення країн. За даними І Всеукраїнського перепису населення 2001 р. в нашій державі поряд з українцями (80% населення) проживають представники понад 135 етносів. Етнічне розмаїття доповнюється мовними, культурними та релігійно-конфесійними явищами білінгвізму, елементами взаємного переплетення культур, міжнаціональними шлюбами та поліетнічним складом великих міст. Особливого значення набуває дослідження етнічних процесів в умовах світових інтеграційних процесів, прагнення України приєднатися до Європейського Союзу, серед основних вимог якого є задоволення прав людини в цілому та етнічних груп, зокрема.

Проблеми міжетнічної консолідації та взаємин в Україні є детально вивченими як взагальнодержавному, так і в регіональному вимірі і вивчаються в руслі етнополітичної географії(М.Дністрянський), етногеографії та демогеографії (Ф.Заставного, О.Шаблія, В.Джамана, Л.Шабашової та ін.), етнодержавознавства і етнополітології (О.Антонюк, М.Байрака, М.Вівчарика, І.Кресініної, Ю.Римаренка, А.Романюка) тощо. Чітко сформульована концепція державної геоетнополітики[74], конструктивні моделі практичного розв’язання етнополітичних проблем