Вивчення просторової організації життєдіяльності етнічних груп в системі наукових досліджень має міждисциплінарний характер. Суспільно-географічне дослідження трансформації етнічних груп населення ґрунтується на працях з теорії соціально-економічної (яка останнім часом трансформується в суспільну) географії Е. Б.Алаєва, М.М.Баранського, М.Д.Пістуна, М.М.Паламарчука, Б.Б.Родомана, Ю.Г.Саушкіна, О.Г.Топчієва, О.У.Хомри, О.І.Шаблія; розробках спеціалістів з демографії та географії населення: М.І.Фащевського, А.І.Доценка, В.О.Джамана, Ф.Д.Заставного, С.А.Ковальова, В.І.Нудельмана та інших. Вивчення етнічних груп населення передбачає тісний зв’язок наукових дисциплін, що займаються аналізом питань етнічної структури населення, тому окрім праць з етнічної географії у процесі дослідження використовуються дослідження з етнології, етнографії, політології, соціології. Населення території Українських Карпат та Карпатського регіону досліджували Г.М.Анісімова, В.Кубійович, С.Рудницький, О.Біланюк, В.Сілецький, С.І.Копчак, І.І.Мигович, М.П.Макара, С. Павлюк, І.І. Ровенчак, М.Д.Романюк, І.Бойко, Н.Паньків, М.Лаврук, Р. Сливка та інші.

У монографії М.С.Дністрянського «Етнополітична географія України» обґрунтовано теоретичні основи, методологію та методику геоетнополітичних досліджень, розкрито взаємозумовленість розвитку етногеографічних та територіально-політичних процесів в Україні впродовж ХХ ст. Охарактеризовано параметри етногеографічної структури сучасної України та їхнє геополітичне значення. Проаналізовано функції етногеографічного чинника в організації державно-територіального устрою та географічні особливості політичної активності етнонаціональних спільнот і груп. Обгрунтовано концепцію державної геоетнополітики та практичні рекомендації щодо зрівноваження регіональних етнополітичних процесів в Україні.

У монографії М.Лаврук «Гуцули Українських Карпат» обґрунтовано концептуальні засади і методику етнографічних досліджень – комплексного географічного вивчення етнічних спільнот. Гуцули - самобутня етнографічна група(субетнос)українців, разом з територією їхнього проживання, вперше розглядаються як єдиний соціальний етногеографічний комплекс – етногеографічний район, цілісність якого забезпечується геопросторовими і генетичними чинниками, історією розвитку, культурними зв’язками. Детально висвітлено основні види життєдіяльності гуцулів у другій половині ХХ століття – трудова, екістична, репродуктивна, споживча, а також їхня трансформація під впливом суспільних змін. Розкриваються основні проблеми і перспективи збереження самобутності гуцульського краю.

У дисертаційному дослідженні Н.Паньків «Демогеографічний розвиток гірських районів Українських Карпат» вивчається територія двадцяти адміністративних районів чотирьох областей (Закарпатської, Івано-Франківської, Львівської та Чернівецької). Вивчення цієї території дає змогу глибше зрозуміти ті зміни, що відбуваються в демографічній ситуації інших регіонів України, розробити систему заходів, спрямованих на більш результативне територіальне управління демографічним розвитком. Недостатня вивченість просторових особливостей демогеографічних процесів знижує ефективність державної демографічної політики.

І.Ровенчак у своєму дослідженні «Геокультурні засади розробки середньомасштабної карти «Лемківщина» » охарактеризував методику розробки середньомасштабної карти «Лемківщина». Основну увагу звернуто на геокультурні основи створення цієї карти. У цьому контексті розглянуто специфіку застосування суспільно-географічної концепції систем розселення і басейнового підходу.

Узагальнюючий характер має монографія М.Мушинки "Народна культура південних лемків", у якій проаналізовано основні ділянки матеріальної культури русинів-українців Пряшівщини: скотарство, збиральництво, мисливство, рибальство, землеробство, транспорт, ткацтво, будівництво, народні промисли та ремесла, одяг, народну медицину, страви та громадське життя. З духовної культури він розглядає календарні обряди, сімейно-побутові обряди. (хрестини, весілля, похорон), балади, історичні пісні, ліричні пісні, дитячий фольклор, пісні літературного походження, прислів'я та приказки, загадки, казки, анекдоти, леґенди та перекази. Бібліографічний додаток охоплює 1025 праць з народної культури цього регіону

На Закарпатті також були спроби дослідження етнічного і демографічного складу населення.

У двох статтях Л.Ткаченка аналізується динаміка етнічного складу населення Закарпаття за матеріалами переписів 1910, 1930, 1959, 1970 рр. Автори «Карпатського збірника» - І.М.Гроздова, Н.М.Граціанська, Т.Д.Філімонова, М.Ф.Шін – зачепили ряд складних питань життя і побуту національних меншин у Закарпатті. Але навіть несміливі натяки на невирішеність їх етнокультурного буття викликали протести Закарпатського обкому КПУ, який звинуватив авторів статей в ідеологічних збоченнях і антирадянщині.

Найпомітнішою науковою працею 1970-х років стала праця Копчака В.П. , Копчака С.И. «Население Закарпатья за 100 лет (1870-1970)», в якій досліджувались демографічні і соціальні процеси у Закарпатті.

Колективом істориків УжДУ видано нариси історії Закарпаття «Шляхом до щастя», які стали в радянській історіографії узагальнюючою працею про минуле і сучасне Закарпаття. У роки «перебудови» вищезгаданий колектив, розглядаючи процеси визволення і возз’єднання регіону у збірнику «Закарпаття: минуле і сучасне» зробив спробу зачепити і проблеми етно-політичного розвитку. Пізніше вийшов друком двотомник «Нариси історії Закарпаття».

О.Лавер у співавторстві з М.Макарою у цей період спробували пояснити причини і хід демографічних змін в структурі населення Закарпаття упродовж 1959-1989 рр.

За роки незалежності питання етнополітичного і етнокультурного життя населення не позначені появою серйозних досліджень. Нині вивчення цих питань ведеться переважно зусиллями закарпатських етнологів, етнополітологів, етнодемографів. Упродовж 1990-1995 рр. цій проблематиці присвятив ряд наукових і науково-популярних матеріалів М.Тиводар. Більшість з них увійшли до збірника праць вченого, що вийшов друком у 1995 році та збірників матеріалів наукових конференцій. Дослідник виділив основні особливості процесів на Закарпатті в радянську добу, наголосив, що вся соціально-економічна, міграційна, культурна, релігійна, мовна, політика радянських властей була підпорядкована ідеологічним і політичним інтересам великоросійських шовіністів.

Серед українських науковців послідовними антропогеографами були Степан Рудницький і Володимир Кубійович. В рамках географії людини вони розробили теоретичні, методологічні та методичні основи антропогеографії, які так само стосуються сучасної етногеографії. Так, Степан Рудницький вказував на потребу вивченя: а) залежності розселення і форми поселень від природних умов краю (морфографічна частина); б) розміщення на поверхні землі рас , народів, племен і ще менших етнічних груп населення з огляду на їх етнологічні і лінгвістичні ознаки (гильологічна частина); в) причинно-наслідкових