З 1996 року на філологічному факультеті Ужгородського національного університету працює кафедра словацької філології, яка готує вчителів словацької мови і літератури, перекладачів. Кафедра словацької філології УжНУ – науково-методичний центр словакістики в Україні, на її базі організовуються міжнародні наукові конференції «Українсько-словацькі взаємини в галузі мови, літератури, історії і культури», видається науковий збірник «Stydia Slovatsca», публікуються студентську переклади в альманаху «Між Карпатами і Татрами»[42].

Німці. Перші згадки про поселення німців на території Закарпаття маємо у ХІІ ст., коли угорський король Гейза ІІ (1129-1162) запросив німців на свої землі, які були спустошеними, безлюдними через міжусобиці, набіги половців та епідемічні хвороби. Німці-переселенці були вихідцями із Саксонії, Фландрії і були розселені на території Берегівщини.

Перша хвиля переселення німців на Закарпаття закінчилась у кінці ХІІІ ст. і десь на початку XIVст.

Другою наймасовішою хвилею переселення німців на Закарпаття характеризуються XVII і кінець ХІХ століття. Переселення відбувалось з різних регіонів Німеччини – Баварії, Саксонії, Шварувальда, а також з Австрії, Богемії(Чехії). Друга хвиля переселення почалась в 1730 році з Фракконії (Баварія), коли одне з найбільших володінь Ференца-Ракоці ІІ – Мукачівсько-Чинадіївську домінію було подаровано архієпископу з Майнца графу Лотару-Францу фон Шенборну, внаслідок чого було переселено німецькі сім’ї в Мукачево та район. Мукачівсько-Чинадіївська домінія складалась з одного міста, трьох замків, 181 села, в яких проживало 40 мешканців.

З архіву графів Шенборнів відомо, що в 1730 році виїхали в Мукачево перші 100 сімей – ремісники, виноградарі, майстри по дереву, пекарі, м’ясники, столяри, майстри з пошиття одягу, взуття, вчителі та лікарі.

За статистикою, до 1774 року було переселено близько 1350 осіб.У 1775 році за указом Марії-Терези розпочалось переселення німців у Тячівський та Рахівський райони.

У 1822-1878 рр. відбулось переселення німців з Богемії. Навколо Мукачева з’явились села, де компактно проживали німці: Верхній та Нижній Шенборн, Павшино, Паланок, Барбово, Н.Кучава, Лалово, Синяк, Березинка, Н.Грабівниця, Пузняківці, Кендерешово, Ключарки, Софія.

Німці-переселенці, опинившись на нових місцях проживання тогочасного Закарпаття, не обжитих, не окультурених і безлюдних мали чимало проблем як соціального, так і духовного характеру. На батьківщині вони залишили обжиті місця, рідних та близьких. Будучи правовірними католиками, переселенці твердо дотримувались основних християнських заповідей так і вчили своїх дітей. Не маючи власної церкви, вони свято дотримувались релігійних свят. У ХІХ ст. почалося будівництво дерев’яних церков та каплиць у 80 селах, де компактно проживали німці.

Доктор Франц Й. Беранок у своїх спогадах писав, що в кожному селі розмовляли на своєму діалекті, а їх на той час було 15.

Німецькі переселенці тих часів жили дещо самоізольовано від інших спільнот, були одномовними. Саме через мовні бар’єри в цей період було мало міжетнічних відносин, шлюбів. Поступово ця ізольованість зникає[51].

Зі своїми сусідами різних національностей та різних віросповідань німці жили в мирі і злагоді.

Протягом двох століть у Мукачеві, Сваляві, Тячеві, Хусті, Рахові, Виноградово та селах велика увага приділялась розвитку культури. Для цього запрошувалися вчителі з Фракконії. Вірні своїй справі вони дотримувалися креда: «Зберігати рідну мову, культуру, духовність». На це витрачалася велика енергія та матеріальні кошти. Саме тому до сьогодні німці Закарпаття зберегли рідну мову, національну культуру, традиції, обряди та духовність.

Розквіт освіти припадає на ХХ ст., особливо коли Закарпаття входило до Чехословаччини. У 1935 році на Закарпатті функціонували 36 німецьких народних шкіл, у м. Мукачево – німецька неповна середня школа, у якій навчалося 150 дітей.

У 17 німецькомовних селах функціонували музичні оркестри, дитячі та дорослі хори. У селах Паланок, В.Раковець, Павшино, Шенборн, Софія, Барбово, Пузняківці, Синяк, В.Коропець проходили різні заходи до релігійних свят. Велика робота в цьому напрямі проводилась у дитячих садках, школах, літніх таборах, молодіжних організаціях[52].

Загалом за роки радянської влади в Закарпатті відбувались значні етнодемографічні зрушення. Матеріали переписів та інші офіційні документи засвідчують, що в межах нинішнього Закарпаття проживало німців:

у 1910 р. – 12 914;

у 1920 р. – 10 647;

у 1930 р. – 12 713;

у 1946 р. – 2 338;

у 1959 р. – 3 504;

у 1970 р. – 4 230;

у 1979 р. – 3 746;

у 1989 р. – 3 478 чоловік.

Як свідчать наведені дані, впродовж ХХ ст. на Закарпатті відбувалося постійне скорочення кількості німецького населення. Зменшення їх чисельності в 1914-1920 роках пов’язане з Першою Світовою війною, різке падіння їх кількості впродовж 1944-1950 рр. обумовлене репресіями і депортаціями німців радянськими властями, а поступове скорочення їх чисельності впродовж 1970-1990 років спричинене еміграцією на історичну батьківщину[53].

Рис.3.5 Зміна чисельності німецького населення в Закарпатській області

Для німців Закарпаття радянська доба позначена трагічною долею. У грудні 1944 року військова рада 4-гоУкраїнського фронту видала постанову про відправку до таборів військовополонених всіх німців-чоловіків віком від 18 до 55 років. Лише впродовж 13-14 грудня 1944 року військами НКВС було затримано 292 чоловіків-німців у Свалявському, Виноградівському, Хустському, Рахівському, Мукачівському округах. Їх відправили до Свалявського і Старосамбірського таборів військовополонених. Мобілізованих німців використовували для відбудови залізничної гілки Волівець-Мукачево.

Репресивна політика щодо німців супроводжувалась широкою антифашистською, по суті антинімецькою, пропагандою засобами радіо, преси, кіно, літератури, шкільним і вузівським вихованням тощо. Німці всюди почували себе ізгоями, представниками ворожої нації. Тому значна їх частина при отриманні паспорта записувалися українцями, словаками, навіть угорцями. У 1945-1950 роках зросла у німців кількість