Розв’язання проблем національно-політичної консолідації в Україні безпосередньо пов’язане з локалізацією суперечливих, деструктивних з точки зору територіально-політичної інтеграції процесів та явищ регіонального масштабу. В цьому контексті оптимізація проблем міжетнічних взаємин в прикордонних районах Закарпаття є одним з першочергових завдань. Геоетнополітичні процеси в прикордонні, складність яких особливо гостро проявилась в першій половині 90-х років зумовлені низкою об’єктивних та суб’єктивних чинників, однак ефективні заходи гармонізації міжетнічних взаємин та сприятливі зовнішньополітичні обставини нейтралізували відцентрові настрої в середовищі етнонаціональних меншин та нівелювали загрози порушення територіальної цілісності держави. Проте дієвість усіх наступних політичних засобів в напрямку територіальної консолідації залежить від визначення єдиних засад державної геоетнополітики, а також практичної реалізації окремих пунктів стратегії регіональної економічної та соціальної політики. До того ж, формування єдиної державно-політичної ідентичності не може відбуватися і без реалізації універсальних завдань українського суспільно-політичного розвитку – створення привабливого культурно-інформаційного простору, потужного духовно-інтелектуального потенціалу нації (зокрема виховання посередників гуманістичного розвитку високоякісної моральної інтелектуальної еліти) політичної стабільності, усунення подвійних політичних та правових стандартів (щодо прикордонних районів йдеться передусім про узгодження питання подвійного громадянства), етнонаціональної і територіально-політичної консолідованості самих українців, чіткого формулювання єдиної загальнонаціональної ідеї.

4.2.Етнодемографічні трансформації в Закарпатті (1990-2000 рр)

Останній Всесоюзний перепис населення 1989 року зафіксував 1  618 чол., що постійно проживали на Закарпатті. З них – 976 769 чол. українців(78,4%), 155 711 угорців (12,5%), 49 456 росіян(4%), 29 485 румун(2,4%), 12 131 циган(1%), 7 329 словаків(0,6%), 3 470 німців(0,3%), 2 639 євреїв(0,2%), 2 521 білорусів(0,2%)[23].

Рис.4.1 Порівняльна характеристика переписів населення 2001 і 1989 рр

Підрахунки засвідчують, що вказані етногрупи загалом становили 99,6% населення краю. Інші представники національних меншин представляли дисперсні групи, що проживали переважно в містах області. Крім цього, якщо розглянути етнодемографічну картину в розрізі жителів сільської місцевості та міст краю, то диспропорції є показовими. Дослідники О.Лавер і М.Макара справедливо стверджували також, що сільське населення нашої області на 94,5% складалось 1989 р. з українців і угорців і на 97,8% із українців, угорців і румунів. Перепис населення чітко визначив рівень урбанізації представників тих чи інших етнічних спільнот. Найбільш урбанізованими виявились євреї (93,6%), росіяни (87,2%), білоруси (83%), словаки (86%), менше – цигани (62,2%). Переважно сільськими жителями були румуни (82,3%), угорці (62,3%), українці (61,6%) та німці (55,5%)[61].

Власне протягом 1989-2001 рр. відбулись значні зміни в етнодемографічній структурі населення краю. Статистичні дані засвідчують, що чисельність наявного населення в Закарпатті зросла. В 2001 році кількість наявного населення становила 1282 тис. чол. Зросла кількість сільського (737,3 тис. чол. в 1989 р. і 782,9 тис. чол. в 2001 р) і зменшилась кількість міського населення (515 тис. чол. і 499,1 тис. чол.)[62]. Прикметно також, що статистика фіксує зростання чисельності населення за рахунок сільських жителів. Природній приріст населення в селах (за винятком 1999 р.) переважав над смертністю[63]. Цей факт є унікальним в умовах української державності протягом останніх років. Адже, рівень народжуваності станом на 1998 р. на Закарпатті був найвищий в Україні (12,2 на 1000 чол.), а смертність – найнижча (10,8 на 1000чол.). В державі ці цифри становили відповідно: 8,7 та 14,0 на 1000 чол[64].

Вже станом на 1 січня 1993 року розрахункові дані Закарпатського обласного управління статистики засвідчили зростання українського населення області (1 004,8 осіб) та національних меншин області. Після 1993 року статистика не представляла дані етнонаціональної структури області. Тому важливим джерелом з’ясування динаміки етнодемографічних процесів є аналіз міграційної активності населення. Власне із 1994 року вона має від’ємний характер. Крім цього, з 1996 року в області кількість населення залишилась на попередньому рівні. Тобто, міграційне скорочення дорівнювало природному приросту. А в 1998 році міграційне скорочення (2285 осіб) перевищило природній приріст (1455 осіб). Такі процеси – результат збільшення еміграційного відтоку та зниження природного приросту населення[65].

До 1994 року помітним був міграційний приріст населення. В основному із числа мігрантів країн СНД. Якщо 1991 року з країн далекого зарубіжжя прибуло тільки 967 чол., то з країн СНД – 12 152 осіб (тільки з Росії – 3 926 чол.). Вибуло тільки – 8939 чол. (в Росію – 2 615 чол.). В той час в країни далекого зарубіжжя виїхало 1105 чол. Тобто із країнами СНД зберігався міграційний приріст, а з державами далекого зарубіжжя вже встановився міграційний відтік населення[66]. В 1992 році в Російську Федерацію вибуло 2417 чол., а з Росії прибуло до області – 4270 чол. Наступного року в Російську Федерацію вибуло 2025 чол.,а прибуло – 2382 чол. Вцілому в країни СНД виїхало 6542 чол., а прибуло до краю – 7896 чол. В той час, коли з країн далекого зарубіжжя прибуло 290 чол., а вибуло закарпатців – 1204 чол[67].

Вже в 1994 р міграційний відтік населення через міждержавну міграцію становив 2050 чол. із числа від’ємного сальдо – 2363чол. Найбільш мігрували в Росію, Німеччину, Угорщину, США,Ізраїль. Тільки безпосередньо в Російську Федерацію вибуло 2407 чол., прибуло з Росії – 1392 чол. Тобто міграційне скорочення становило 1015 чол. Із Німеччиною такий показник становив 258 чол., Угорщиною – 775 чол., США – 78 чол., Ізраїлем – 63 чол[68]. В 1995 р міграційний відплив внаслідок міждержавних переміщень