У 20-30-ті роки ХХ ст. з’явилися праці дослідників, в яких карпатське господарство розглядалося з позицій антропогеографічного аналізу. Чеський географ І.Крал у співпраці з іншими географами дав детальну антропогеографічну характеристику основних полонинських масивів Закарпаття. Цікаві його фізико-географічні описи Полонинського хребта, аналіз традиційної системи господарського використання полонин. Найбільш вагомим і грунтовним серед них було дослідження Полонини Боржави, в якому подано географічну характеристику всього гірського масиву,описано способи її господарського використання. Господарство бойків з позицій антропогеографічного аналізу розглядав П.Біланюк

Отже, аналіз теоретичного доробку українських вчених засвідчує, що етнічна географія Закарпаття відображена в досить значному доробку істориків та етнологів. Нажаль, праці географів ще не в повній мірі висвітлюють всі аспекти розселення та етнічних процесів серед українців і представників національних меншин. Останнім часом ситуація змінюється в позитивному напрямку, з’являються нові праці, збільшується увага до етнічної географії регіону. Наше дослідження зробить певний внесок у цей процес.

1.2. Методологічні та методичні питання дослідження Закарпаття

Для вирішення поставлених в дипломній роботі завдань ми оперували науковими підходами суспільної географії і етнічної географії. Оскільки методологія етногеографії тільки формується і немає усталеної системи наукових методів, в цьому підрозділі цьому питанню приділена більша увага.

У етнічній географії використовується багато різноманітних методів, підходів і прийомів, які тісно між собою пов’язані. Всю сукупність методів слід ділити на три великі групи: філософські, загальнонаукові та конкретнонаукові. Філософський метод оперує наступними принципами: руху та розвитку, сходження від абстрактного до конкретного, історизму, взаємозв’язку, причинності [1, с.48-49].

В дослідженні були використані ряд загальнонаукових методів. Оскільки методи аналізу і синтезу, індукції і дедукції, узагальнення і абстрагування є традиційними для будь-якого дослідження, то більше уваги звернемо на методи спостереження, порівняння і аналогії, моделювання, формалізації, які важливі для етногеографічного дослідження.

Метод порівняння і аналогії. Порівняльно-географічний метод один з найважливіших в етногеографії. На основі операції ототожнення і операції виділення відмінних рис досліджувалося різноманіття етносів у відмінних природних і соціально-економічних умовах. Порівняльно-географічний метод застосовувався при визначенні меж етногеографічного району розселення національних меншин і етнічних груп, виділенні типів сільської місцевості. Інший, порівняльно-історичний метод, дав змогу дослідити трансформацію способу життя етнічних спільнот, порівнювалась трудова, розселенська, споживча, соціо-природна діяльність у різні історичні періоди.

Метод моделювання. Для вивчення закономірностей і тенденцій в розвитку етнічних явищ і процесів застосовувався метод моделювання. Безпосередній зв’язок між природними умовами і ресурсами можна спостерігати в особливостях трудової діяльності, розселенні, демографічній ситуації і в цілому в характері життя сільського і міського населення Закарпаття.

Метод формалізації передбачав використання математичних засобів для вирішення ряду проблем, які виникли в ході реалізації поставлених перед етногеографічним дослідженням завдань. Це стосується збору, обробки і аналізу масових вихідних даних. Зокрема, вони використовувались при дослідженні кількості населення різних етносів. Вивчення демографічної ситуації та ряду інших соціально-економічних об’єктів і явищ також вимагає застосування математично-статистичних методів для аналізу сукупності статистичних показників, наприклад у вивченні середніх показників етномовної відповідальності населення Закарпатської області.

Картографічний метод передбачає складання картографічних моделей і одержання нового знання шляхом їх інтерпретації [1, с.64-65]. За його допомогою у комплексі з іншими методами вивчалась структура, стан і динаміка етносоціальних явищ. Це пов’язано з тим, що етнографічна група є складним об’єктом дослідження з огляду на нестійкість основних ідентифікаційних складових етнографічної групи, які під дією консолідуючих етнічних процесів змінюються чи зникають повністю. Відповідно, існуючі картографічні джерела дають змогу прослідкувати трансформацію життєдіяльності бойків,гуцулів та лемків. Карта дає змогу вивести певні закономірності просторового поширення етнографічних явищ і простежити динаміку їх зміни у часі. Потреба у картуванні умов життєдіяльності групи населення випливає з необхідності наближення етногеографії до реалій буття українського етносу. Саме конкретні природні, соціальні і економічні умови життя у органічному зв’язку з традиційними формами діяльності в найбільшій мірі визначають мотиваційну сферу, яка формує певний спосіб дій індивіда, соціальної групи, етнічної групи, етносу.

В ході дипломного дослідження складено і використано ряд карт і картосхем. Карти створювались на основі ознайомлення з об’єктом дослідження та аналізу інформації етнографічного, соціально-економічного характеру. Для дослідження етногеографічних меж використані картосхеми етнографічного змісту. Застосовано такі прийоми аналізу, як візуальний опис за картами та графічні побудови (графіки, блок-діаграми).

Також використано метод комплексного територіального аналізу. В його основі лежить підхід до етнографічної групи і національної меншини як до неповторної людської спільноти зі своєрідною внутрішньою територіальною організацією життєдіяльності. Щоб дати достатньо повну характеристику етнографічної групи і національних меншин використовуються фактичні дані і висновки інших наук, зокрема: регіональної економіки, демографії, етнології та етнографії, археології, історії, фольклористики, лінгвістики, мистецтвознавства.

Емпіричні, статистичні і картографічні матеріали добирались за певними ознаками, які дали б змогу описати складові компоненти соціально-етнографічних територіальних комплексів (внутрішні етногеографічні підрайони, система розселення, демографічна, економічна складові). В основі комплексного територіального аналізу лежить кількісна характеристика явищ традиційної культури і побуту. Найефективніші результати дає метод компонентного аналізу при вивченні етнографічної і етнічної групи з позицій соціальної статистики (зокрема кількісного складу сімей, соціальної структури населення, рівня освітнього розвитку та ін.). Подібний аналіз виявляє систему внутрішніх зв’язків між життєдіяльністю населення і його етнографічною культурою.

Нами використано ряд загальногеографічних і спеціальногеографічних методів. Серед загальногеографічних в роботі були використані методи опису, порівняльно-географічний, картографічний і моделювання.

Суттєве значення має вивчення літературних джерел, найбільш важливими з них є наукові праці, в яких піднімається питання розселення національних