Створення Любовинської РНР, її Маніфест про намір злуки з Україною з ентузіазмом були підхоплені українськими громадами Закарпаття. Тоді ж на сході Закарпаття в містечку Ясіні поблизу Рахова на багатотисячному вічі українських гуцулів, яке також проголосило українську владу та приналежність до соборної України, була утворена Українська Народна Рада на чолі з С.Клочураком. Згодом він очолив проголошену тут Гуцульську республіку. Делегації від Ясінської Ради неодноразово перебували в Галичині, де мали зустрічі з президентом ЗУНР Є.Петрушевичем та прем’єр-міністром С.Голубовичем. У січні 1919 р., на історичному засіданні УНРади ЗУНР, коли приймалося рішення про об’єднання з УНР, С.Клочураком було висловлене прагнення українців Закарпаття про об’єднання з соборною Україною. Виносилося також прохання у допомозі в оволодінні владою в Закарпатті, чого ЗУНР в умовах українсько-польської війни (офіційно визнати українську владу Гуцульської республіки та включити її до своєї території) була не в змозі зробити. В наступному С.Клочурак був уповноваженим представником УНРади ЗУНР–ЗОУНР в Ясіні та Русько-Української Центральної Народної Ради в Хусті. У лютому 1919 р. він зустрічався з Головним Отаманом С.Петлюрою.

Щоб не втратити українське Закарпаття, угорський уряд схвалив закон про автономію Руського Краю, до якого входили комітати: Мараморош, Угоча, Берег, Унг. Про інші мала вирішити Мирна конференція у Парижі.

До речі, єдина незалежна українська територія в Закарпатті – Гуцульська республіка з центром у Ясіні на Мароморощині ще трималася до середини 1919 р. Це було національне політичне утворення з притаманними державними якостями – своєю законодавчою та виконавчою владою, армією (400 міліціонерів), самодостатнім господарським та культурним життям. Прапор республіки був синьо-жовтий. До законодавчого органу – Гуцульської Народної Ради, входили українці, німці та євреї. В республіці, яка поширювалася на терени навколо Ясіня з 20-тисячним населенням вільно вживалися угорські крони та українські гривні, в школах була запроваджена українська мова навчання. Після окупації республіки військами Румунії частина гуцулів перейшла до Галичини, утворивши у складі УГА бойову сотню. В наступному гуцульський курінь приймав участь в охороні урядів УНР та ЗОУНР у Кам’янець-Подільському, воював у складі Діючої армії УНР.

Зростання української національної свідомості найшвидше проходило серед молоді, охопленої навчанням. На уроках т. зв, руської мови і руської літератури, на уроках історії, географії та інших дисциплін гімназисти, учні вчительських семінарій, торговельної академії, спеціальних шкіл ба навіть учні восьмирічних шкіл протягом двадцятих років одержали з уст учителів-патріотів стільки інформації про Україну та про її народ, скільки не отримали за всю тисячолітню історію свого краю[6].

Найбільшу роботу в цьому напрямі провадили Берегівська гімназія, Мукачівська торговельна академія, Ужгородська вчительська семінарія та деякі інші, на чолі яких стояли національно свідомі українські педагоги.

Політична свідомість і державницька налаштованість закарпатців були високими не тільки протягом 30-40-их років, але й пізніше. Такими вони були і в роки проголошення незалежності України, такими є вони і в наші дні. Другим (але не останнім) вагомим підтвердженням того, що закарпатці справді хочуть жити в своїй Українській державі, безперечно, є результати Всеукраїнського референдуму. 1 грудня 1991 року близько мільйона закарпатців (92,5 % від усього місцевого населення) без якогось тиску на нього проголосували за незалежну Україну[7].

За переписом 2001 р. в Закарпатській області проживає 1254, 6 тис. осіб, з них українці складають 1010,1 тис., тобто 80,51% загальної кількості населення краю. Вони є переважаючим етносом у всіх районах області. Це дає підстави говорити про етнічно український характер Закарпатської області[8].

Значну частину українського Закарпаття займає територія розселення трьох етнографічних груп українських горян, що разом з північною (галицькою) зоною творить історико-етнографічні райони Гуцульщини, Бойківщини і Лемківщини. Підгірська й низовинна частина Закарпаття поза територією розселення гуцулів, бойків і лемків характерна тим, що тут поряд з українцями значно частіше, ніж у гірській частині проживають етнічні групи сусідніх народів, зокрема угорців, румун, словаків, чехів, а також німецькі колоністи і цигани.

ГУЦУЛИ . На Закарпатті гуцули проживають у межах Рахівського району. Походження назви гуцули(гуцул) має різне тлумачення і досі до кінця не вияснене. Одні автори пов’язують її з волоським словом готуль у значенні розбійник, інші виводять від слова кочувати – кочули, вважаючи гуцулів первісно кочовим племенем, ще інші – від назви тюркського племені узів, від котрих мали б начебто походити гуцули, і т.д[9].

Заселення Гуцульщини і взагалі Українських Карпат відбувалось, як переконливо засвідчують джерела, з давнього часу і йшло з здебільшого з півночі на південь шляхом поступового просування в гори на річкових долинах і господарського освоєння гірських схилів. Основним колонізаційним елементом було східнослов’янське населення, хоч цілком можливе і кочування та поселення тут решток давніх тюркських, східно-романських племен, сліди їх впливів позначилися, зокрема, і на традиційно-побутовій культурі гуцулів[10].

Площа закарпатської частини Гуцульщини у складі України становить близько 1,9 тис.км і охолює більшу частину території Рахівщини. Тут гуцули проживають у 27 населених пунктах та їх присілках. До них слід віднести ще й 16 українських та ряд етнічно змішаних сіл долини річок Рускови, Вишови і лівобережжя Тиси в Румунії[11].

Цікавим видається внутрішній самоподіл закарпатських гуцулів на богданських, ясінянських, рахівських і великобичківських, протиставлення себе на основі такого поділу.

У 1968 і 1986 рр. доктор історичних наук, професор Ужгородського університету Михайло Тиводар зі студентами всесторонньо вивчили умови життя і побуту