Ясінянські гуцули проживають у долині р. Чорна Тиса та її притоків у населених пунктах Ясіня, Чорна Тиса, Лазещина, Стебний, Кваси, Сітний, Тростянець, Білин. Вивчення процесів заселення ясінянської долини свідчить, що предками місцевих гуцулів в основному були вихідці з Косова, Яремчі, Коломиї та їх околиць.

Рахівські гуцули проживають у долині р.Тиса та її приток у населених пунктах Рахів, Вільховатий, Костилівка, Ділове, Хмелів, Косівська Поляна та Росішка. Вивчення етнічних та історичних процесів засвідчує, що Рахів та його околиці заселялись як з Галичини, так з долинянських сіл Закарпаття.

Великобичківські гуцули проживають у Великому Бичкові, Лузі, Верхньому Водяному, Кобилецькій Поляні, Стримбі та Водиці. Вони сформувались з мішаного долинянсько-гуцульського населення при вирішальному впливі гуцульських традицій. Ясінянці, богданці, рахів*яни не вважали їх за справжніх гуцулів, називали «гайналями», підкреслюючи ї слова: вун, кунь, вул, вуз і т.д.

Залежно від природних умов, малої кількості придатної для рільництва землі, головну роль у господарському укладі й виробничому побуті гуцулів відігравало тваринництво, зокрема відгінне, з перевагою вівчарства в його структурі. На цій основі розвинулась культура полонинського господарства зі своїми типами споруд, формами випасу, виробничих функцій організації побуту, способами переробки молокопродуктів тощо.[11]

З перевагою тваринницького характеру господарства гуцулів великою мірою пов’язаний і особливий тип їх поселень - для них властиве здебільшого розпорошене розміщення садиб («оседків») і не тільки в долинах, а й на схилах і верхах гір, тобто ближче до випасів і запасів кормів. У гуцулів традиційно склався хутірський тип розселення[12]. Поняття «хутір» і «присілок» на Гуцульщині часто ототожнюються, позначаючи ними віддалені частини села традиційні народні назви: «кут», «верх», «поле»). Присілки є характерними для краю типом сільських населених пунктів, які виділились із сіл, але зосереджені на їхній території[13].

Найпоширенішим типом розміщення гуцульських сіл є прирічковий. Поєднаний з притерасним: села вздовж Тиси та її приток – Рахів, Ділове, Росішка; а також улоговинний – села Ясіня, Луги [12].

Рис.2.1 Типова гуцульська система розселення в районі с.Богдан

Характерним для Гуцульщини є те, що зросла середня людність сільських поселень (в Україні вона зменшувалась). У Рахівській частині Гуцульщини її приріст був найвищим: 15-20%, що свідчить про тенденцію підвищення концентрації населення в краї[14].

Таблиця 1

Динаміка чисельності міського населення Рахівської Гуцульщини в 1959-2001 р. (тис.осіб)

Назва населених пунктів | Рік набуття відповідного статусу | роки | Загальний приріст,%*

1959 | 1970 | 1979 | 1989 | 2001

м. Рахів

смт Ясіня

смт Кобилецька Поляна

смт Богдан** | 1958

1947

1971

1971 | 10,5

6,5

-

- | 12,0

7,2

-

- | 13,4

7,0

2,8

2,9 | 15,4

7,4

3,0

3,3 | 14,9

8,0

3,4

- | 42

23

21

-

Примітка.

* За 100% прийнято дані найближчого, після набуття населеним пунктом відповідного статусу, перепису;

* З 1992 року смт Богдан має статус села

На Гуцульщині зберігся давній тип двору з замкнутою за периметром системою будівель – гражда. Основним матеріалом для одягу гуцулів були домоткане вовняне сукно, овече хутро та саморобна шкіра. Але компоненти традиційного вбрання, зокрема святкового і обрядового, відзначалися багатою орнаментацією, прикрасами, вишивкою, аплікацією, тисненням на шкірі, металічними виробами. Особливі й різні додатки до одягу (топірець, шкіряна торба-тобівка, черес, нашийні жіночі прикраси тощо)[15].

Значна питома вага у господарсько-виробничій діяльності гуцулів належала різним допоміжним заняттям: збиральництву (ягід, грибів, горіхів, лікувальних рослин), лісорубству, сплаву лісоматеріалів. З ремесел і домашніх промислів найпоширенішими і вагомими були обробка вовни, шкіри, ткацтво, гончарство, обробка дерева, лозо- й коренеплетіння. Відомі на Гуцульщині й такі давні види промислів, як солеваріння виготовлення поташу, вугілля і смоли[16].

Гуцульський фольклор, зокрема обрядові пісні, казки, легенди, перекази відзначаються цікавими мотивами, сюжетами, образами, своєрідною мелодикою. З давнього часу Гуцульщина відома і оригінальним ужитково-декоративним мистецтвом: керамікою, різьбою по дереву, чудо-писанками, ткацтвом, вишивкою, художньою обробкою металу, шкіри, прикрасами з бісеру, виробами з рогу, сиру тощо. Розмаїття виробів гуцульських народних майстрів, що знаходяться у багатьох вітчизняних і зарубіжних музеях, збірниках численних колекціонерів, вражає яскравою живописністю, багатством різновидів технічного виконання, оригінальністю орнаментальних композицій, образів і мотивів[13].

Все це і багато іншого з традиційно-побутової культури, діалектна специфіка мови гуцулів характеризують їх як одну з особливо яскраво виражених етнографічних груп українського народу.

БОЙКИ . В Закарпатті бойки проживають на території Воловецького, Міжгірського і північної частини Великоберезнянського районів. Назва бойки – зафіксована у джерелах XVII-XVIII ст. Її походження має різне пояснення. Найдостовірніша гіпотеза українського вченого І.Верхратського, який виводив її від уживаного в бойківських говірках діалектного слова бойє (боййе, боййечко) у значенні вигуку ага, їй-богу, прислівника справді. Сучасний дослідник М.Худаш вважає, що назва походить від антропоніма Бойко[2].

На Бойківщині наявні два типи сільських поселень: село і присілок. Село у бойків є основним традиційним типом поселення. Воно, як правило, багатодвірне. Трудова діяльність більшості мешканців тісно пов’язана з сільським господарством. Історично бойківське село склалось як об’єднання індивідуальних селянських господарств. Як певна цілісна система, воно включає декілька елементів: селянських садиб, центру, культурно-освітніх, виробничо-побутових та культурні об’єкти [17].

Бойківські села знаходяться у долинах рік і мають здебільшого скупчений характер. Тільки в більш висотній зоні вони частково розпорошені. На розміщення, форму і планувальні особливості населених пунктів у гірських районах суттєвий вплив мали географічні чинники (рельєф, клімат, освітленість, рослинність), соціально-економічні умови, шляхи сполучення [18]. За