Рис2.3. Типова лемківська система розселення в с.Тур’я Ремети

Традиційний селянський двір складався з довгої хати, яка одним дахом об’єднувала всі основні житлові й господарські приміщення (хата, сіни, комора, стайня, стодола – «боїще»). Рідше зустрічався селянський двір кількабудинковий. До середини ХХ ст. в архітектурі й інтер’єрі житла лемків збереглися архаїчні елементи: зрубне будівництво, замазування щілин між вінцями зрубу і забілювання їх, велика курна піч, гряди (балки-полиці попід стелею) у хаті, глинобитна долівка, чотирисхилий дах, покритий житніми сніпками («жупами»)[23].

Народне вбрання відзначалося простотою і локальними своєрідностями в різних частинах і місцевостях Лемківщини. Спільним для нього є те, що воно виготовлялось здебільшого з матеріалів домашнього виробу. Характерні компоненти традиційного одягу лемків: коротка безуставкова жіноча сорочка («чахлик»), чоловіча з розрізом на плечах («опліча»), спідниці («фартухи») – для дівчат з кольорової тканини, для старших жінок – з чорної, запаски в дрібні зборки(«збиранки»), вузькі чоловічі штани, синя камізелька («катанка»), сердаки з білої вовни («гуня»), коричнева сукняна куртка – «гунька», довга прямокутна чуга («чуганя») з великим коміром, оздобленим довгими китицями («свічками»). Взуттям служили шкіряні постоли («кербці» ) або чоботи.Своєрідні риси притаманні традиціям сімейного і громадського побуту лемків, їх звичаям, обрядам, повір’ям, багатому і мелодійному пісенному фольклору, легендам, переказам, народній музиці, ужитковому декоративному мистецтву тощо.

Немалою мірою ці своєрідності та локальні культурно-побутові відмінності позначені впливами дуже різних за походженням і національним характером культур сусідів лемків – поляків, словаків, угорців, чехів. Багатовікове спілкування з ними залишило помітний слід у традиційній матеріальній і духовній культурі лемків[24].

Всі ці та інші моменти визначають своєрідну етнографічну ментальність найзахіднішої вітки українського народу.

Розділ 3. Динаміка національних меншин

Довготривалий період бездержавності української нації та входження її етнічних територій до складу різних державно-політичних утворень, в кожній з яких панували своєрідні соціально-економічні , політичні і культурні порядки, значною мірою впливало на збереження і розвиток етнографічних зон українського етносу. Їх становлення і розвиток дає можливість уточнити основні етапи і особливості етнічної історії, етнічного і етнокультурного розвитку українського етносу, виявити територіальні відмінності традиційної культури і побуту.

Однією з етнографічних зон українського етносу є Закарпаття, яке характеризується значною етнічною строкатістю (українці, угорці і румуни проживають компактно на певних територіях, а росіяни, німці, словаки, євреї, цигани та інші – невеликими групами в містах і селах) та етнографічною мозаїчністю українців (гуцули, бойки, лемки).

Особливості Закарпаття зумовлені тисячолітнім перебуванням краю у складі різних держав, що спричинило значну політичну і культурну ізольованість від основних територій; своєрідним геополітичним розміщенням на межі з етнічними землями румунів, угорців, словаків і поляків та їх етнодержавних утворень.

Згідно останнього перепису населення в Закарпатті проживає 1010,1 тис. українців (80,5%), 151,5 тис. угорців (12,1%), 32,1 тис. румунів (2,6%), 31,0 тис. росіян (2,5%), 14,0 тис. циган (1,1%), 5,6 тис. словаків (0,5%), 3,5 тис. німців (0,3%) [25].

Рис3.1.Структура населення Закарпатської області 2001 рік

Угорці. В Україні вже існують певні дослідження угорської меншини, однак комплексне вивчення меншини за роки незалежності не проводилося. Серед них можна виділити працю Л.Ю.Шабашової[26], де проаналізовано етномовний аспект етнічної структури населення Закарпатської області протягом 1959-2001 рр. Висвітленню питання етнологічного аспекта, проблемам соціалізації закарпатського соціуму загалом були присвячені праці А.В.Колібаби, І.І.Миговича та М.П. Макари[27,28,29]. Напрацювання науковців дозволяють простежити тенденції етнічних процесів та прогнозувати зміни етнічного складу населення області.

Угорська меншина в Україні проживає в основному в Закарпатті, у прикордонних з Угорщиною районах. На відміну від більшості інших меншин, територія її розселення досить компактна, вона живе на теперішніх землях багато століть, тому її можна вважати корінною. Угорці опинилися на території Закарпаття понад 1100 років тому. В ході міграційних процесів в 895-896 рр. вони перешли Карпати й «здобули нову батьківщину», в басейні Середнього Подунав’я. Наприкінці Х століття угорці створюють могутню державу між Тисою та Дунаєм, підкорюючи тутешнє слов’янське населення .

Сьогодні в Україні, за даними перепису 2001 року, проживає 156 тис. угорців, що становить 0,4% від усього населення. Серед національних меншин угорці за кількістю населення посідають шосте місце ( після росіян, білорусів, молдаван, кримських татар, болгар). У Закарпатській області проживає 151 тис., що складає 96,7% представників нацменшини. Також угорці розселені у Донецькій області – 421 особа, у Львівській області – 384 особи, в Івано-Франківській області – 124 особи, в Тернопільській області – 85 осіб, у Чернівецькій області – 80 осіб[30]. На території Закарпаття угорці є найчисленнішою меншиною. За результатами Всеукраїнського перепису населення 2001 року на території Закарпатської області проживає 1254,6 тис.чол., з них 151, 5 тис. чол.. – угорці , а це складає 12, 1% населення. Відображенням стану етнічної меншини є також і міграційні процеси: так, у порівнянні з 1989р., внаслідок еміграційних процесів кількість угорського населення краю зменшилась на 4,2 тис.чол. Більшість угорського населення проживає компактно на півдні області, у прикордонній смузі (73,8%).

Угорці Закарпаття в цілому є сільськими мешканцями – 99,95 тис. осіб, 56,6тис. осіб є мешканцями міст[31]. В останні десятиліття спостерігається тенденція активнішої міграції угорців до міста.

На одну тисячу осіб у віці 16 і більше років 37 угорців Закарпаття мають вищу освіту, 7 – незакінчену вищу освіту, 98 - середню спеціальну, 427 – середню