Головне призначення законів про освіту в монархії (1869-1918 рр.) вбачаємо в наданні допомоги школам з’єднання їх у цілісну систему навчання і виховання учнів. За такого підходу школи розглядалися за освітні осередки. Відповідно їхнє відкриття уможливлювалось належним функціонуванням шкільних управ, церковних общин, державних інституцій та ін.

Отож, мета завдання і зміст фізичного виховання визнавались державним законодавством і були чинними в усіх закладах незалежно від іхнього типу і форми власності. Зміст документів змінювався лише дотично до змін шкільного законодавства: „Съ началом дъятельности закона тратять въ дотычному краю силу всъ дотеперъшніи законы и роспоряженія, относящіи ся къ предметамъ сего закона, о сколько таковіи установамъ нынъшного закоит противоръчатъ или ними заступлени суть” [20, с. 395].

Її цілеспрямування з належною відповідальністю за дотримання низки функцій у вихованні здорових і фізично сильних учнів поширювалося на представників державних інституцій. Скажімо, на цісарського повітового лікаря: “Понеже цъсарскій лъкарь повътовый єсть обовязаный стосунки здоровли учениковъ и гігієнични стосунки школъ свого повъту надзирати, то вольный єму входъ до всъхъ школьныхъ просторовъ кождого часу. О своихъ спостереженяхъ здає лъкарь повътовый справу управителеви школы а въ разъ потребы повътовой школьной радъ” [23, с. 61].

Щодо приватних навчальних закладів, то в §71-72 Закону йшлося про те, що „Приватні заведенія стоятъ подъ надзором державы. Предстоятеои оныхъ суть передъ за порядочное ихъ состояніе” і далі: „Прыватній заведенія могутъ отъ министра богочестія й просвъщенія получати право дъйствующихъ въ державъ свъдочеств, если устройство и учебная цъль соглашае съ публичною школою, которую приватное заведеніе заступати хоче” [20, с. 394].

В означений період відповідальність за реалізацію Закону 1869 року визначалась, як у §78: “Проведеніе сего закона и изданіе дотычныхъ наставленій, яко и потребныхъ переходовыхъ предъленій поручае сія министру для богочесія и просвъщенія” [там само, с.395].

Керуючись сучасною методологією наукового пошуку, вважаємо за необхідне зауважити, що для системного підходу до аналізу управління фізичним вихованням у регіоні означеної доби слід довести не лише його теоретичну значущість, як компонента загальної освітньої системи, а, водночас і його практичну, тобто прикладну сутність.

За результатами аналізу джерельної бази дослідження нами встановлено, що саме за такою моделлю будувалась система освіти в краї: У §9 “ Законъ касающійся регуляціи учрежденія, утримованія й посъщанія публичныхъ школъ народныхъ” від 1873 року чітко окреслював структуру такої системи. Читаємо: “Каждой публичной школъ мае быти в округе школьный призначеный, который до тои школы принадлежачіи мъсцевости, части мъсцевости или домы становлятъ. Къ ограниченію округовъ школьных сутть граница громадъ, относительно области имънія о только важній, осколькобы въ дълъ посъщанія школьного потреба не заходили, для поодинокихъ частей мъстця особніи, або але для соединеней громадъ, областей имънія або частей тыхже совокупніи округи школьніи учредити” [21, с.29].

Таким чином, її очевидні досягнення, а, відповідно і недоліки, є наслідком її практичної реалізації. Отож, для розуміння ефективності системи фізичного виховання надалі результати шкільної практики будемо аналізувати в контексті всієї сукупності фактів, архівних матеріалів повідомлень у часописах і узагальнень дослідників у монографічних працях.

Охарактеризуємо детальніше особливості управління та результати реалізації змісту структурних елементів системи відповідно до реальних соціально-економічних і педагогічних умов у Буковині ІІ половини ХІХ століття.

ІІ.1.1 Доцільність уведення фізичного виховання в зміст освіти школярів

У реальних соціально-економічних умовах функціонування й управління системою фізичного виховання школярів стало лише до певної і досить умовної межі самостійним процесом, оскільки, як ми зауважили вище, у централізованій монархії всі освітні процеси перебували в полі зору імператора та підпорядкованих йому інституцій. У §77 Закону 1869 року однозначно йшлося, що „Съ началом дъятельности закона тратять въ дотычному краю силу всъ дотеперъшніи законы и роспоряженія, относящіи ся къ предметамъ сего закона, о сколько таковіи установамъ нынъшного закоит противоръчатъ или ними заступлени суть” [95, с. 395].

З реалізацією закону доцільність уведення фізичного виховання у формі гімнастики в усіх навчальних закладах потребувала певного обґрунтування. Його теоретичні засади тодішні громадські й освітні діячі знаходили в досить поширених на той час системах навчання й виховання школярів у країнах Західної Європи та на українських землях, які входили до складу Російської імперії, що нами описано вище в І.2 і в І.3.

Попри очевидну соціальну занедбаність регіону, яку відзначають дослідники шкільництва Буковини ІІ половини ХІХ століття [140, с.6-8+ ВСІ], фізичне виховання з часу його реалізації як обов’язкового навчального предмета вирізняється соціальною значущістю. Гімнастику, тобто “тълесні и упражненія” введено в обов’язковий перелік дисциплін для загальних шкіл народних у § 3 вищезгаданого закону 1869 року, § 28 визначає для педагогічних закладів для „учителей и учителницъ” „Время курса образованія тревае четыре роки” [95, с. 381] і §30 для “Учебніи предметы въ воспитательныхъ заведеніяхъ для учителницъ суть: законъ божій, наука воспитанія и ученія и еи исторія, грамматика, наука письменности и словесности, землепись и исторія, аритметика, наука природы, писаніе, чертаніе, пъніе, наука господарства домового, чужіи языки, женскіи ручніи роботы, тълесніи упруженія” [там само, с. 383].

Аналогічно в “Законъ касающійся регуляціи учрежденія, утримованія й посъщанія публичныхъ школъ народныхъ” 1873 року, вказується в §16, що “Кажда школа повинна мати мъсце для гимнастики и водою до питія и до употребеенія осмотреною быти” [97, с. 31].

За своїм походженням і методами функціонування, фізичне виховання специфічним чином відтворює синтезований варіант його народних традицій в їхньому