Отож, формування культури буття в майбутньому дорослої людини засобами її фізичного виховання змалку, а також виховання в неї відповідальності за свої дії та вчинки виступає в освітній політиці Буковини ІІ половини ХІХ століття об’єднуючою метою педагогічного доробку ... + (прізВИЩА педагогів).

Її стрижнеутворюючою основою правомірно визнати культивування і підтримку національної самосвідомості на тій основі, що всі без виключення громадські й освітні діячі наполягали на неухильному поєднанні родинного і суспільного виховання у своєрідну цілісність. Наголошуючи на важливості батьківського впливу на дитину, на відповідальності матері за плекання її здоров’я з перших днів народження Лев Галицький, скажімо писав так: „… умность родичъвъ и выхователъвъ, котри безпорсередно руководять дъланємъ и понеханємъ дитини” [там само, с. 26 ] є найважливішим для всіх наступних років. У далі наполягав, що саме в сім’ї дитина “Вчасно мусит прото дитина призвычаювати ся до властивого доброго и правого, подобно, якъ нагинають вчасно деревце черезъ привязанє до пал до простого росту” [там само, с. 26 ].

Натомість Володислав Кукелка констатував більш ніж несприятливі умови для налагодження такої співпраці: “… знаймо, що … вулиці с.11 Каменярі за 10 гр. 1912 рік” /посил, с. 11/. +[О. Кукелка. Добре порозумінє між учителями при більшеклясових народних школах є головним условєм успішного розвою дотичної школи і узисканя учителями поваги в громадї. //Bukowiner Padagogische Blatter. - Сzernowits, 1899. – Nr.18 с.280-283]

Його погляди мало чим різняться з оцінкою Івана Герасимовича, який задовго до нього писав: „Подібно як родина бачить в дитинї наче продовженє свого житя, так і нарід (родина – в загальному значіню) бачить рівнож будучність свою в молодій генерациї; а що кождий нарід опираючись на минувшинї живе для будучини, тому обовязок вихованя молодого поколїня тяжить на цїлим народї, на цїлій суспільности, значить – є обовязком загальним, в якім мусять співдїлати родина і суспільність” [24, с. 7].

Вважаємо за доцільне проаналізувати відчит В.Преєра на ІІІ Міжнародному конгессі з питань психології: „Насуває ся питанє, якій рід спостережень треба робити наперед над немовлятем, над однорічнею, дво- і трилїтною дитиною, аби найбільше наукове знанє розвою і причинити ся до розвязаня найважнїйших теретичних питань. То, на що належить передовсїм звернути увагу, суть то рухи мязів. Бо рухи кінчин, голови і тулова суть то лише важні під оглядом початків явищ психічних враз з початком житя в немовляти, котре нераз тревожить родичів... ” [161, с.9-12]. І далі: „Адже навіть кількодневна дитина звертає увагу тим, що не має ще жадної цїхи, котрим чоловік ріжнить ся від звіряти. Оне не має анї естетичного, анї морального, анї релїгїйного почутя, не знає навіть боязни. Не має зовсїм розуму, власної волї, анї слїду пануваня над собою. Всяке знанє єсть єму чужим, так як і зручность або рухи пожиточні...” [162, с.24-27].

Нам необхідно вказати і на той факт, що розуміння сутності і мети фізичного виховання та їхня реалізація в реальному процесі навчальних закладів не завжди співпадали. На шляху досягнення очікуваних результатів було чимало перешкод у контексті соціально-економічних і педагогічних умов.

З того, що писав Іван Герасимович бачимо, які зовнішні чинники стримували досягнення результатів виховання: “… внішні впливи позістають в нерозривній злуцї а часто є навіть природною причиною фізичного і умового розвою дитини, то являєть ся необхідним передовсїм пізнати ті внїшні відносини, бо тут властиво корінь лежить всього лиха” [24, с. 7].

Формування цілісної системи фізичного виховання, як і управління нею задля досягнення очікуваних результатів, відбувалося в умовах “занедбання буковинських дітей”. За переконаннями І. Герасимовича „всї социяльні і культурооальні відносини є для нашого народа крайно неприхильні” [там само, с. 8], “Оскільки, - пише автор, - Буковина в наслїдок сеї ноторичної бідноти і всїх висше наведених і много инших причин – вихованє поколїня лишилось у нас дуже позаду инших провінцій нашої держави” [там само, с. 8].

Безпосередніми причинами, що зумовлювали занепад краян, І. Герасимович називає наступні: “А що заробок невеличкий тому і мусять іти на роботу чоловік і жінка, - то дїти остають самі без оаіки дома. Колько то нещасть лучає ся в таких випадках! Там дитина упала через вікно і зломила руку, або ногу, тут знов бавить ся дитина сїрниками, спричинює пожежу і часто сама тратить житє... Старші дїти полишені самим собі мають велику нагоду до зіпсутя. І так дитина не має що їсти, отже краде; щоби укрити крадїж – то бреше, стикає ся з невідповідним, зіпсованим товариством і сама псує ся. Бо досьвід показав, що зіпсовані дїти скорше попсують невинних, чим сї ублароднять зіпсованих. Все те доводить до того, що селянська дитина від перших лїт житя грязне і виростає в здичіню” [там само, с.8].

У характеристиці фізичного виховання чільне місце належить фізичній праці. Однак, не можемо, беззаперечно, стверджувати, що залучення до різних трудових операцій позитивно впливало на результати виховання. На думку І. Герасимовича: “Рівнож пожалуваня гідна є судьба тих дїтий, котрих завчасу запряжено в ярмо працї. Іменно