Спонукачами загального занепаду дітей автор визнає “… злий примір родичів, налогове піяньство, неморальне пожитє, сварки ібійки родичів і т.п. – всьо то безвпинно затроює молоду, вражливу душу дитини” [там само, с. 8].

Отож, мету фізичного виховання та його реальний стан характеризують у досліджуваний період очевидні розходження. Складність вбачаємо, передусім, у тому, що метою передбачалась така його організація, щоб учні могли запозичувати належні знання, оволодівати навичками і розвиватися та соціально самоутверджуватися, опановуючи й певними професіями в майбутньому. Натомість, у процесі аналізу джерельної бази дослідження бачимо, що конкретні факти життєдіяльності буковинців цілком залежали від об’єктивних умов.

І хоча система освіти загалом, та фізичного, зокрема, створювалась у Габсбургській монархії для населення, незалежно від віросповідання, національності та ін. згідно § 2 закону від 1869 року, все ж „… порівнанє відносин самої молодїжи на Буковинї їз иншими провінциями нашої держави не випаде на некористь Буковини. Ріжницї ті не є так значні, як би сподївати ся в виду великих ріжниць економічного і цивілїзацийного стану” – пише І.Герасимович [там само, с. 8].

Освіта, таким чином, об’єктивно набувала ознак класовості. Методом системного аналізу, а також зіставляючи результати виступів освітян на вчительських конференціях [128, с.280-283] бачимо, що в контексті порушеної проблеми якісні зрушення були дуже незначними. А якщо так, тоді змушені будемо визнати, що в ідеалі система освіти, як і фізичного виховання, зокрема спрямовувалась, передусім на підготовку з цілих поколінь буковинців вірнопідданих громадян монархії, здатних працювати на її процвітання й оборону.

Натомість досягнення належного рівня виховання на здобутках національної духовної культури узалежнювалось від соціальної етнічної та майнової приналежності, як і від статі й сімейного положення кожної дитини []. Стаття про ВИХОВАННЯ ДІВЧАТ:

В абсолютній монархії освіта розвивалась у конкретно-історичних умовах, від так усвідомлення й утвердження здобутків прогресивних освітніх систем об’єктивно співвідносилося з ними. На різних рівнях суспільного розвитку освіта краю поступово досягала вищих результатів, оскільки змінювалося її традиційне розуміння. З проникненням педагогічних ідей з різних країн ступінь розуміння важливості фізичного виховання простежуємо в певних принципах забезпечення освіти в досліджуваний період.

1.2 Функції фізичного виховання.

На окрему увагу заслуговують ті функції, які покладались у тодішніх умовах на фізичне виховання школярів. У дослідженні розглядаємо функцію, як певні обов’язки чи поле діяльності і передбачаємо, що у функціях аналізованої нами системи фізичного виховання віддзеркалювались до певної міри її теоретична і практична доцільність.

Результати аналізу джерельної бази дослідження, реальний стан теорії й практики фізичного виховання школярів упродовж досліджуваного періоду уможливлюють виокремлення низки функцій, а саме – професійно-економічної, соціально-політичної та культурно-гуманістичної. Оскільки сукупно вони зумовлювали функціонування і розвиток системи фізичного виховання, розглянемо детальніше.

Професійно-економічну функцію системи фізичного виховання у дослідженні вбачали, насамперед, в особливостях її взаємозумовленості виробничими процесами в тодішніх умовах. Особу зі сформованим духовно моральним потенціалом, а також з належним рівнем фізичного здоров’я розглядали громадські й освітні діячі Буковини досліджуваного періоду за найвище благо для процвітання краю: „характеръ має свой послъдный корънь въ устрою тъла... Тълесна яковость сприяє одже больше або меньше зачаткамъ и розвоєви характеру” [21, с.25].

Віра у вплив молодої генерації буковинців на покращення зростала з роками і представники педагогічної думки краю всіляко її обстоювали на сторінках часописів. Ось, для прикладу, як писав у цьому контексті І. Герасимович: „Подібно як родина бачить в дитинї наче продовженє свого житя, так і нарід (родина – в загальному значіню) бачить рівнож будучність свою в молодій генерациї; а що кождий нарід опираючись на минувшинї живе для будучини, тому обовязок вихованя молодого поколїна тяжить на цїлим народї, на цїлій суспільности, значить – є обовязком загальним, в якім мусять співдїлати родина і суспільність” [24, с. 7], фізичний розвиток і фізичне виховання з роками перетворювалися на запоруку і основну умову утвердження національного виховання, обстоювання національних інтересів українців у боротьбі за свою незалежність. Учитель із Старих Мамаївців, Омелян Кукелка на конференції вчителів у Чернівцях у 1899 році наголошував, що: „В теперішніх часах, коли борба национальна і социяльна прибирає чим раз грізнїйший вид і переносить ся деколи навіть в школу повинен учитель словом і дїлом, отже добрим прикладом викорінювати ті хиби злого домашного вихованя а натомість вщіплювати в серцях учеників згідливість і християнську любов ближнього”, [128, с. 281], а також наголошує громаді про те, що “… народна школа має своїх питоменних просьвічених і темних противників і ворогів, котрим народна школа з різних причин солею в очах, повинні учителї всї свої сили сполучити і школу супроти напастий щирою працею і згідним поступованєм, як правдиві товариші по чину боронити...” [там само, с. 283].

Дописувачі “Променя” стверджували: „Той нарід, який виховував цїлі свої поколїня на здорових умовинах житя, котрого бодай велика часть заживала поживного корму і мала здорові житла, той нарід посїдає цїлком иньший темперамент, реагує цїлком инакше на ворожі гнобленя і жиє з більшою утїхою до житя, як той, в котрім панує пелягра, анемія, куряча слїпота і