Згодом, Василь Доманицький у нарисі “Про Буковину” в 1910 році теж писав, про соціальну нерівність: “буковинські українці тепер намагаються, щоб на університеті вчили по українському ще й української історії”. На університеті вчиться більше як 100 українців (усіх студентів 1000) [82, с.38].

Матеріали джерельної бази дослідження підтверджують, що з часу ухвали державного закону 14.V 1869 року до 22 ІІІ 1913 – дати проведення повітової вчительської конференції буковинці розглядали освіту, як „питання се займає не лише учительство, але всю суспільність; бо питаня шкільні се питаня національні, вони обходять цїлу нацию, а відповідь мусить бути така, щоби всіх вдоволила, тим більше, щоб питанє се не вийшло на докір так шкільництву як і суспільности, а тим самим і поодиноким нациям на Буковинї” [29, с.?].

За такого підходу до функцій забезпечення викладання фізичного виховання учителем професіоналом у всіх типах навчальних закладів виступає однією з визначальних умов реалізації мети і завдань системи загалом. Натомість, на базі закону 1869 року законодавчо визначені й закріплені розпорядженням Міністра культів і просвіти Штремара, від 10 вересня 1870 року, правила екзаменів для кандидатів на посаду вчителя гімнастики у середніх школах і педагогічних навчальних закладах, що детально описано в ІІ.2.

Згодом реалізація професійно-економічної функції системи фізичного виховання позитивно вплинула на систему освіти в цілому. Заходи, які спрямовувались на посилення фізичного виховання, зростання соціального статусу вчителя фізкультури (гімнастики) безпосередньо зініціювали якісні зрушення й інших чинників освіти шкільної молоді. З цього приводу М. Барановський так писав у підручнику „Педагогіка” для семінарій учительських і вчителів народних шкіл: „При нинїшнїм вихованю загально не конче много звертають уваги на правильний розвій і на плеканє тїла у дїтвори і у молодїжи, зн. на вихованє фізичне, бо цїлу увагу концентрують на науку зн. на розвій душевний, умисловий, розумовий” [6, с.6].

Соціально-політична функція визначала сутність і роль фізичного виховання у різних сферах тодішнього життя. Передусім, завдяки її цілеспокладання, система фізичного виховання зумовлювала успішну реалізацію освітньої політики монархії в одному з найважливіших аспектів охорони й збереження життя та здоров’я населення різного віку. Як відомо, більшість громадських і освітніх діячів досліджуваної доби були добре обізнані з системами фізичного виховання в різних європейських країнах і всіляко докладали свої зусилля щодо їх популяризації в краї. Так, часопис “Ластівка писав: “Товариство для плеканя здоровля в народї і піддержуваня способу лїченя без лїків в Галє уложило слїдуючі правила, котрих повинен придержуватись, хто хоче бути здоровий...” [166, с.176] і подає їхній перелік у повному обсязі. ЧИ НЕ ТРЕБА ЇХ ПОДАТИ?

Про те, що фізичне виховання виконувало стратегічні функції читаємо і в праці Є.Н. Кривенка “Физическій трудъ какъ необходимый елементъ образованія” за 1879 рік. Автор зазначає, що “Физическій трудъ можетъ замънить школьную гимнастику. Занятй для дътей можно найти множество – дъти очень любятъ работать, въ особенности помагая старшимъ, и когда видятъ въ роботъ цъль; мы сами отъучаем ихъ от работы, не желая, чтобы они ходили перепачканными, занозили себъ руку и т.п. Педагоги признаютъ ремесла, но только въ принципъ (какое это великолепное слово для всякихъ обходовъ!), а на практикъ, за исключеніемъ выпиливанія разныхъ пустяковъ, находятъ ихъ вредными, такъ какъ они яко бы односторонне развиваютъ мускулы человека и сопряжены съ различными болъзнями [125, с. 72-73].

У неподільній єдності з іншими чинниками фізичне виховання спрямовували на виховання навичок здорового способу життя в селянських громадах засобами друкованих видань. У цьому контексті читаємо: „Одинь изъ подписчиковъ нашой газеты прислалъ намъ слъдующе письмо: „Дорогій нашъ брате и приятелю, гсподине Григорій Купчанко! Наши русски мужики цълыми грамадами перестаютъ пити горълку и стають тверезыми, порядными и ощадными людьми. Но залишивши заливати себе трутивною сивухою-смердюхою, многи изъ нашихъ мужиковъ и молодыхъ хлопаковъ взялися до куренья тютюну и курятъ такъ сильно, що ажъ рыгаютъ отъ куренья” [132, с.9], і далі: “Отже прошу васъ, нвапишить въ вашой дорогой и милой намъ газете Колька словъ о шкодливости куренья тютюну и вы много прислужутеся тимъ для тълесного и душевного добра нашого русского народа” [там само, с. 9].

Соціально-політичну функцію системи фізичного виховання простежуємо в підходах до оцінки результатів реалізації її завдань. От, скажімо станом на 1897 рік узагальнення виглядали наступним чином: “Урядженє шкіл є переважно антігігієнїчне. 2. Розвій фізичний і здоровлє теперішної молодїжи не суть вдоволяючі. 3. Карність в школах, з винятком школ англїйських, є депримуючою. 4. Обєм науки в школах переходить сили і спосібності інтелектуальної молодїжи, молодїж є умислово перетяжена. 5. Всї ті причини віддїловують пагубно на органїзм, особливо на систем нервовий молодїжи. Взагалї цїла система нинїшного вихованя з становища антропологічної критики мусить улячи напятнованю яко невластива, пагубна, вимагаюча основної реформи” [179, с.328-331].

Про те що фізичне виховання набуло ознак системи підтверджують висловлювання вище нами наведені й такі, в яких станом на 90-ті роки ХІХ сторіччя, стверджувалось, що: + про систему цитати.

Можемо констатувати, що вже на рубежі ХІХ-ХХ сторіч у житті буковинських українців було визнано за доцільне безпосередньо збагачувати теорію й практику фізичного виховання за рахунок запозичення знаного на той час західноєвропейського досвіду. І. Герасимович неодноразово порушував такі настанови на сторінках часописів, зауважуючи: “Нема нї одного народу на сьвітї, який би ся до цивілізовани, а не вправляв би гімнастики. В скандинавських краях не лиш по містах,