крім працї умової також обовязкові вправи фізичні. 5. Для молодїжи шкільної треба урядити також обовязкові купелї натрискові, а єсли можна і річні або і науку плаваня. В більших будинках шкільних повинні отже бути уряджені купелї натрискові, а де се неможливе, треба провадити молодїж до публичних заведень купелевих” [там само, с. 330] і далі: „7. Для молодїжи ремісничої і торговельної повинні бути також уряджені вправи і ігри гімнастичні і улекшене уживанє купели. 8. Фізичне вихованє молодїжи хоровитої і анормально розвиненої повинно відбувати ся під сталим доглядом лїкарів. 9. Для молодїжи хоровитої і анемічної іт.п. треба урядити кольонії вакацийні, гигієнїчні і лїчничі в околицях гірских, в місцях клїматичних і над морем” [там само, с. 330].
Поміжною віхою в розвитку теорії фізичного виховання дітей та підлітків став Міжнародний з'їзд з фізичного виховання весною 1913 року в Парижі. Ця подія засвідчила зацікавленість широкого кола науковців і представників передової громадськості проблемами фізичної культури, фізичного виховання та спорту. Ідею його скликання вважали надзвичайно корисною та своєчасною: „...ідея такого з'їзду повністю відповідала яктому пробудженню загального інтересу до фізичної освіти, яке виявляється з деяких пір, так і назрівшій потребі в критичній оцінці гімнастичних систем, що застосовуються в цей час” [121, 98-99]. Найважливішим питанням на з'їзді була порівняльна характеристика різноманітних гімнастичних систем, що застосовувалися в практиці навчальних закладів різних типів, а також у позашкільній діяльності спортивно- гімнастичних організацій світу. Соціально-економічні умови та політична ситуація відчутно позначились на діяльності форуму: „Балканські події, ряд інциндентів, що розігралися між Францією і Німеччиною і сильно роздутих шовіністичною пресою тієї та іншої сторони, політична боротьба навколо законопроекту про збільшення терміну строкової служби до трьох років, - все це до краю загострило у Франції шовінізм і викликало давно не бувалий спалах мілітаризму” [121, 99]. Дух мілітаризму впливав на всю роботу з'їзду передусім в тому, що фізичне виховання і фізична культура розглядалися як спосіб підготовки сильних і витривалих солдат. Аналогічну тенденцію спостерігаємо не лише в практиці роботи французьких навчальних закладів з фізичного виховання, а й у вітчизняному досвіді.
На наступний день після закриття з'їзду відомий представник французької медичної преси доктор Ельм висловився про те, що фізичне виховання і спорт слід розглядати насамперед з точки зору мілітаризму: „Необхідно, щоб всі наші солдати, вишколені шляхом фізичної культури, були в будь який момент готові до війни. І ось чому це фізичне виховання повинно бути нашою постійною турботою” [201].
Педагогічна громадськість не погоджувалась із запропонованим тлумаченням фізичного виховання людьми, чия професія не дає права так його розглядати: „Якщо такий односторонній погляд на значення фізичного виховання розвивається на сторінках одного із найбільш розповсюджених медичних журналів, то чого ж можна чекати від людей, далеких від медичної точки зору!” [121, 100].
Голова з'їзду – професор Празького медичного факультету Джильберт, відзначив, що з'їзд має на меті допомогти визначитись представникам країн, щодо гімнастичної системи, якої слід дотримуватись в фізичному вихованні в себе на батьківщині: „У всякому випадку, ми зробили все для того, щоб це було так. З цією метою ми віддали перевагу наочним сеансам перед теоретичними дебатами ” [121, 100].
Запрошені на з'їзд фахівці з різних країн, які представляли ті чи інші системи фізичного вихованнячотири дні презентьували гімнастичні системи з детальним поясненням, демонстраціями та ілюстраціями. Члени з'їзду мали змогу бачити шведську гімнастику, виступи вихованок Жака Далькроза, учениць француза Демені, молодих моряків – вихованців Еберта, які демонстрували міць, силу і красу людського тіла, виплеканого спеціальною гімнастичною системою.
Однак науковці висловлювалися про те, що таких показів недостатньо для зрозуміння сутністі та доцільності кожної системи. Для їх правильної порівняльної оцінки необхідно здійснити попередній науково-експерементальний контроль за тілесним розвитком в процесі застосування песної системи: точні й систематичні дослідження росту, ваги тіла, окружності грудної клітки, стану хребта, м'язової сили, серцевої діяльності, дихання, втомлюванності в процесі використання гімнастичної системи: „За відсутністю таких даних, питання про те, яка із систем, що застосовуються сьогодні, повинна бути визнана найбільш доцільною для фізичного виховання, не може бути вирішене цілком задовільно” [121, 102].
Попри недоліки в роботі міжнародного з'їзду, його позитивний досвід, як і увесь здобуток учених зарубіжжя активно вивчався вітчизняною наукою і перевірявся практикою. Задовго до початку з'їзду французький міністр народної освіти з метою вивчення стану справ у галузі фізичного виховання розіслав спеціального листа-анкету в середні навчальні заклади з наступних запитань: „Чи здається вам, що у вашому закладі слід приділяти більше уваги фізичному вихованню? Якою мірою фізичне вихованняможна набути без шкоди для занять науками? Чи відбуваються заняття фізичними вправами на поведінці учнів і на їхній дисципліні? Які фізичні вправи вважаються обов'язковими у вашому закладі? Якими фізичними вправамислід було, на вашу думку, приділити більше уваги? Чи можливо щоденно давати дітям достатньо довгу рекреацію для організації ігор? Чи корисно присвячувати раз на тиждень половину навчального дня для ігор під керівництвом досвідченого вчителя гімнастики?” [121, 108].
Одержані результати засвідчили, що стан фізичного виховання в навчальних закладах Франції знаходився в незадовільному стані, що спонукало членів з'їзду – представників інших країн, доаналізувати стан справ з галузі фізичного виховання в закладах свої країн. Було означено основні причини, що спричинили такий стан фізичного виховання: надмірна перевантаженість навчальних програм; недостатня кількість кваліфікованих фахівців з фізичної культури; відсутність спеціальних приміщень для