у вічній гармонії, а й пробуджувати інтерес до історії нашої України, прагнення глибше вивчати культуру свого краю. На території Яремчанщини збереглось понад десять церков XVI-XX століть, збудованих у традиційних формах, які відносяться до гуцульської школи [41]. Для цієї школи характерні хрещаті в плані одноверхі, інколи три- та п'ятиверхі дерев'яні церкви. При цьому всьому розмаїтті планового та об'ємно-просторового рішення хрещагі церкви Гуцульщини мають спільні стильові ознаки. Зруби на кожному рамені хреста перекриті коробовим склепінням, рідше – плескатим перекриттям під двосхилими дахами з більшим чи меншим причілком. Першими на церкви Гуцульщини звернули увагу поети та художники. В 1904 році у збірці віршів "На трембіті" ще молодий тоді поет, що часто відвідував села над Прутом В.Щурат (1871-1948) помістив вірш "В Ямнім", у якому віддав належне місце красі ямнянської церкви.
Церква Різдва Богородиці у смт.Ворохта – перенесена у 1780-х роках з с.Яблуниця (створена перетином двох прямокутників, створюючи майже рівнораменний хрест з квадратною середньою частиною). Зруби кожного рамена перекриті двосхилими дахами з причілками, гребені яких є на рівні низу восьмерика. Над причілками посаджені макіики «хрестами. Дахи мають ламану форму плану. Перед центральним квадратним зрубом виростає восьмерик барабану, покритий наметовим восьмигранним дахом, який чавершусгьси маленькою маківкою з фартухом на глухому ліхтарі. До південної гапівнічноїсгін вівтаря прибудовані ризниця та дияконник, які ховаються під піддашшям церкви, що оперізує її по контуру, опираючись на випуски вінців зрубу. Церква освітлюється вікнами, які прорізані в зрубах надопасання та чотирма маленькими, примкнутими вікнами у барабані. Стіни нахилені всередину і ще більше підкреслюють її стрункість, витягнугість догори. Стіни зрубу надопасання кожуховані гонтою. Дахи церкви та піддашшя мають також ґонтове покриття. В інтер'єрі зруби рамен перекриті коробовим склепінням, а центральний верх – відкритий.
Церква дуже маленька, її архітектурні маси компактно грунтуються навкруги центрального зрубу, витягнутого за рахунок високого барабану з наметовим завершенням. Церква була зареєстрована в 1980 році Львівською СНРВМ.
В 1930-х роках у Ворохті побудовано нову хрестовидну в плані церкву з 5 банями, покритими металом.
В 1877 році в честь Святого Миколая було побудовано церкву в с.Горішній Майдан (Впетаіізпшз..., 1887). В 1905 році вона згоріла і наїї місці в 1906 році збудовано новий церковний будинок. В плані він хрестовидний, з дещо видовженим бабинцем. Має один купол. Покрита металом.
Церква в Делятині була побудована наприкінці XVII або на початку XVIII століття, бо в 1754 році згадується, що церква була старою (Матеріали бібліотеки ЛМУМ). В пізніших матеріалах сказано, що церква має форму латинського хреста з відносно вузьким, але досить видовженим бабинцем [64]. Церква підлягала кільком перебудовам, зокрема, в 1894, 1902 та в 1911-1912 роках, під час яких розширено та продовжено бабинець, атакож перекрито її металом (Шематизм..., 1912).
Церква XIX століття у м.Яремче створена перетином двох прямокутників з прямокутними гранями рамен. Розміри вівтарного зрубу та бабинця визначаються діаметром центрального зрубу, а розміри бокових крил – діагоналлю вівтаря. З новіших – церкву в с.Яблуниця побудовано в 1895 році, в Яремчі – в 1911, в Поповичівській Поляниці – в 1912 році та монастир у Дорі. Особливої уваги заслуговує церква у с.Ямна. Від початку 19 століття тут фігурує церква святого Йоана Милостивого. Належить до хрестовидних у плані споруд з 5 прямокутними просторами та з одним куполом. Покрита до недавнього часу гонтою. Представляє собою шедевр гуцульської церковної архутектури. Для гуцульських хрестових церков характерною є перевага поздовжньої осі (захід-схід). Значна кількість хрестових церков – одноверхі, проте, хоч і рідше, зустрічаються триверхі та п'ятиверхі. Бані триверхих гуцульських хрестових церков завжди розташовані на поздовжній осі, при цьому центральна баня завжди вища, ніж верхи над бабинцем і вівтарним зрубом, які, в свою чергу, рівні між собою по висоті [49].
Аналізуючи пропорції гуцульських хрещатих церков, можна помітити загальну для них залежність від розмірів плану і локальні особливості окремих типів. Для всіх церков, що створені у плані перетином двох прямокутників, спільним є висота до основи хреста, яка дорівнює абсолютній довжині церкви із заходу на схід.
2.1.2. Гуцульський одяг місцевого населення
Населення цього краю, як і все населення західноукраїнських областей, отягом століть знаходилось під чиєюсь владою (польська, австрійська). географічне положення Гуцульщини в оточенні сусідніх народів зумовили які відмінності в господарстві, культурі та побуті місцевого населення, в тому числі і в народному одязі [12]. Одяг місцевого населення з ХУІІІ-ХХ століть показаний на рисунках (додаток ).
Чоловіча сорочка (туніка) була довгою – до колін, її одягали поверх суконних кольорових штанів – крашениць (з білого та червоного сукна – гачі) або вузьких полотняних штанів – поркениць, які підперізували широким поясом. В гірських районах Карпат ще й досі зберігаються давні прямоспинні форми одягу – кептар (детальніше про це йтиметься нижче), сердак (петек), що їх одягали поверх сорочки.
Петек був короткий верхній одяг з рукавами прямоспинного крою, із вставними клинами по боках, шви якого прикрашались вовняними нитками, переважно червоного і жовтого кольорів; перед петека, бічні клини, стоячий комір – вишивкою, спереду нашивались волічкові ґудзики та китиці. Петеки оздоблювались поширеними мотивами вишивки – зубчиками, зірочками. Петек, прямоспинного крою, переважно, чорного або темно-коричневого кольору.
Взимку чоловіки і жінки носили кожухи, з них найбільш поширеними були з відрізною спинкою, апліковані вовняними нитками. Цівкороткі, сягаючі колін кожухи, обшивались хутром.
Чоловіки ще до початку XX століття носили довге розпущене волосся з