Кушнірство – промисел, який включав вичинку шкіри з хутром і пошиття з неї кожухів, кептарів та шапок. Для роботи кушнірів необхідним є також такий компонент як наявність ринку збуту. У долині верхнього Пруту нараховувалось 4 патентованих і в декілька разів більше непатентованих кушнірів, в т.ч. найбільше в Делятині, Яремчі, Ворохті.

В минулому кушніри займались різництвом, вичинкою овечих шкір і реалізацією їх у виробах. На межі ХІХ-ХХ століть кушніри працювали не тільки вдома, а й розходились у пошуках заробітків по інших селах, чим сприяли розвитку там цього промислу. Незважаючи на розвиток капіталістичних відносин у деяких галузях ремесла, кушніри і далі займались ремеслом вручну примітивними засобами, залучаючи до цієї роботи всіх членів сім'ї. Проте, вже в 1920-х роках створюються кушнірські майстерні. Для розвитку цього промислу адміністрація організовувала кушнірські курси по містах та селах краю. Зокрема, такі курси відбувались в Яремчі, Микуличині, Татарові.

Шевство розвивалось, в основному, в містечках, що пояснювалось тим, що продукція щевців (чоботи, черевики) знаходила попиту міщан, тоді як типове взуття селян – постоли виготовляли майже у кожній сім'ї.

Лимарство було розвинуте в незначних розмірах і, переважно, в містечках (Делятин, Ланчин), де працювало кілька майстрів. Сільські майстри займались, в основному, ремонтом старої упряжі, а нову селяни купували у Коломиї, де цей промисел процвітав. Серед виробів зі шкіри оригінальністю і своєрідністю вирізняються ремені та торбини (тобівки, ташки), основними центрами виготовлення яких були населені пункти в передгір'ях.

Ковальство. Обробка металу у долині верхнього Пруту відома ще з часів первісної людини. На Делятинщині було 28 патентованих ковалів. З металу місцевого виробництва та привезеного ковалі виготовляли знаряддя праці – лопати, мотики, плуги, рала, серпи, коси, сокири, долота, підкови. Складність конструкцій, і високий художній рівень виробів свідчили про знання технології, і .майстерність виконавців. Складнішою від кування була техніка лиття. Для відливання предметів готували з глини, перемішаної з піском, ливарні гформи, в які налипали розплавлений метал. Розбивши форму, вибирали відлитий предмет.

Каменярство. Каменоломні на території Яремчанщини у кінці XI- X і століття відомі у Ямній (Хижки) та Татарові. Каменярі виготовляли млинові жорна, надгробні та придорожні хрести, точила, кременеві і кресала. Камінь також широко застосовувався у народному будівництві (мурування пивниць, криниць, плотів, викладання плоским каменем подвір'їв, стежок і т.п.).

Лозоплетіння на цій території було слабо розвинуте – плели лише кошики (різних форм і розмірів) для транспортування та зберігання продуктів. Лозу та ліщину використовували також для будівництва парок, а з житньої соломи виготовляли плетені капелюхи.

Кравецтво. Цим видом ремесла займались переважно жінки, майже кожна з яких могла пошити сорочку, полотняні штани тощо. Проте, самі майстрині спеціалізувались на пошитті виробів складнішого крою '(весільний одяг, чоловічий поясний і т.п.). Кравецтво побутувало як домашнє заняття і промисел і розвинуте було у Делятині, Яремчі, Ворохті (14 патентованих кравців). Тут діяли невеличкі майстерні, в які найчастіше і звертались багаті селяни і міщани. В кінці XIX століття кравці взимку розходились по селах в пошуках заробітку. Для пошиття одягу і використовували лляне і конопляне полотно, вовняні тканини, а дещо пізніше – і бавовняні. У пошиві одягу зберігалися гуцульські традиції.

Ложкарство. Ложкарі виробляли звичайні ложки з ялового або яворового дерева, кращі – з ялівцю (вони жовті і запашні), рево, що вибране для виробництва ложок, різали на дощечки довжиною 13-24 см, висушували, а пізніше з них вистругували з допомогою різця, та залізної вигостреної ложки самий предмет. Корита робили з березового або яворового дерева, або з осики.

Столярство. Столяр робив столи, ліжка, колиски, намисники, скрині, одвірки, рамці до вікон, замки, кросна, сідла (тарниці) тощо. Для своєї роботи використовував зелізник. Столяр виписував свої вироби такими ж писаками як і боднар. На цій території нараховувалось 12 патентованих столярів.

2.2. Надання послуг харчування на Прикарпатті

Основу харчування гуцулів становили продукти землеробства і тваринництва. Це зернові (кукурудза, ячмінь і овес), овочі (картопля, буряк, капуста, морква тощо) та бобові (горох, біб, квасоля).

Із зернових культур у XIX столітті основна роль належала вівсу і кукурудзі, а пічніше кукурудзі. Жито і пшеницю вирощували в дуже 5меженій кількості і вживали лише на свята [75].

Важливу роль у харчуванні населення відігравало молоко та молокопродукти – сир, бриндза, гуслянка, сметана. Споживання м'яса було обмежене, проте гуцули влітку вживали переважно волове м'ясо, восени – бараняче, а взимку – свинину. Найпоширенішою м'ясною стравою була юшка переважно з копченим м'ясом (будженицею). З нігта голів варили холодець (студенець). Із свинячого та баранячого м'яса готували також печеню. Основною овочевою культурою була картопля, яку називали "другим хлібом". В багатьох місцях на поверхню виходили розчини солі (соровиця, ропа), які використовували замість солі. Надзвичайно обмеженим було споживання цукру, його купували тільки заможні селяни переважно для святкових страв. У харчуванні гуцулів значне місце займав хліб. В XIX столітті гуцули пекли прісний хліб із вівсяного (корж) і кукурудзяного (мелай) борошна. Характерним було домішування до хлібного тіста вареної картоплі – такий хліб називався ріпляник. Хліб із заквашеного тіста пекли рідко. З цього тіста випікали круглі коржі (паляниці), які їли з молоком та гуслянкою, у святкові дні – пироги з бриндзею, сиром, квашеною капустою або картоплею. Основну і улюблену мучну страву –