У 1920-1930-х роках почалась перебудова старих традиційних хатів, перш за все реконструкції зазнала піч, дим від якої було відведено через димар. Стіни, а в деяких випадках і стелю почали обмазувати глиною і білити. Збільшено також вікна і двері, в обладнанні житла, поряд з традиційними предметами побуту, з'являються фабричні вироби [30].

РОЗДІЛ 3.

ПЕРСПЕКТИВНИЙ ПЛАН ПОДАЛЬШОГО

РОЗВИТКУ ЦЕНТРУ ТУРИЗМУ

3.1. Історія виникнення Карпатського Національного парку та його роль в розвитку туризму

З 1 січня 1853 року почав діяти найстаріший природоохоронний документ у Австрійській імперії "Устави про ліси", що стосувався збереження лісових масивів у Галичині. Вже перший параграф цього історичного документу категорично забороняв зменшувати площу лісів. Незважаючи на це, протягом XIX століття площа лісів Галичини скоротилася на двісті тисяч гектарів. Це пояснюється недостатнім контролем за вирубкою лісів. Орган, який мав би слідкувати за порядком, знаходився досить далеко, аж у Львові, а створили його тільки у 1872 році.

Першим, хто широко і плідно займався питанням охорони природи, був професор Ягайлонського університету в Кракові зоолог А. Новіцький, який запропонував проект відповідного Уставу від 11 липня 1869 року. Але офіційно чиновники Галичини на виконання цього Уставу не зробили жодних кроків. На початку XX століття було зроблено деякі урядові стягнення. Так, Міністерство освіти у Відні рескриптом від 30 листопада 1903 року доручило зайнятися охороною природи урядовим чиновникам. У відповідь на це Галицьке намісництво у Львові в лютому 1904 року звернулося до установ та приватних осіб Галичини з закликом подавати відомості про гідні уваги і охорони об'єкти природи. 15 листопада 1910 року з промовою про важливість охорони природи перед послами крайового сейму виступив Ю. Бруніцький. Він висунув вимогу створити в Галичині низку резерватів і парків природи, але до Першої Світової війни у цьому напрямі не було зроблено нічого.

В питаннях охорони окремих природних об'єктів у Галичині, та й у загальних природоохоронних справах, до 1918 року були зроблені лише перші кроки. Взяти хоча б заходи відносно таких об'єктів, як Чорногора та тисовий ліс у Княждворі. Вперше про княждвірський тисовий ліс на урочищі "Сповз" згадав у 1898 році В. Скавт. Відтак у 1900 році про нього писав Я. Ломніцький. Тоді ж створено резерват і у Княждворі площею 94,1 гектари. Потім, відпо-відним розпорядженням, площу резервату на Чорногорі збільшено до 1512 гектарів, причому 907 гектарів віднесено до категорії абсолютного резервату. І лише в тридцятих роках почалося справжнє створення на Чорногорі народного парку [41].

З метою збереження унікальних для України гірських ландшафтів, Рада Народних Комісарів Української РСР у 1940 році постановила організувати в колишній Станіславській області державні заповідники "Чорногора" (68 тис.га) та "Горгани" (50 тис. га). Але подальшій роботі перешкодила війна. Вже 15 березня 1949 року Міністерство лісового господарства СРСР видає наказ, згідно з яким основні площі буково-ялицево-смерекових та смерекових пралісів у верхів'ях Пруту на схилах Говерли, Брескула та Гомула виділяються в цінний лісовий масив майже у чотири тисячі гектарів площею, що, однак, залишається у другій групі лісів.

У 1955 році виконавчий комітет Станіславської обласної ради Народних депутатів трудящих приймає рішення про переведення 13901 гектара лісових масивів Делятинського лісгоспу у першу групу лісів. Особливо важливу гідрологічну і захисну функцію у районі Чорногори виконували праліси. З метою їх збереження Станіславський облвиконком приймає рішення про виділення цінного масиву Чорногора Говерлянського лісництва Делятинського лісгоспу в заповідник. Було обстежено найбільш цінні у природоохоронному відношенні екосистеми Чорногори та інших районів і на площі 40-50 тисяч гектарів в Чорногорі запропоновано створити центральний масив Карпатського заповідника [51].

Президія Верховної Ради УРСР у 1967 році створила Державний комітет Ради Міністрів УРСР по охороні природи, який невдовзі науково обґрунтував потребу організації на Україні чотирьох державних заповідників, у тому числі і Карпатського. Заповідники були юридично затверджені, в тому числі і Карпатський державний заповідник на площі 12672 гектари.

У1980 році, згідно Постанови Ради Міністрів УРСР, у Івано-Франківській області створено Карпатський державний природний національний парк на площі 50,3 тисячі гектарів. До парку в межах його абсолютної заповідної зони включено Говерлянське і Високогірне лісництва.

Ось така складна і тривала історія створення Карпатського національного природного парку. В його організації брали участь десятки відданих заповідній справі природоохоронців. Своєю метою вони бачили збереження для майбутніх поколінь прекрасних куточків нашої планети, у яких могли б зберегтися і жити рідкісні трави, дерева, птахи і тварини у своєму первозданному вигляді і у звичайних для себе умовах.

3.2. Початкові етапи зародження туризму

На початкові етапи зародження туризму мали вплив всі навколишні чинники та функції. Зокрема: соціально-економічна – відтворення та відновлення життєвої енергії людини, що покликана виконувати рекреаційні ресурси, які мають лікувально-оздоровчу, пізнавальну, утилітарну цінність і є основою задоволення потреб людини у відпочинку і лікуванні.

По території парку прокладено більше 400 км туристичних маршрутів, таким чином еколого-пізнавальна функція є найкращою формою пізнання рекреації. Найбільше рекреаційне навантаження лягає на Карпатський регіон. Проходячи різними маршрутами, відвідувачі знайомляться з найбільш цінними насадженнями, їх природним складом, особливостями рельєфу та різноманітними ландшафтами. У сучасному світі відпочинок, рекреація, туризм, оздоровлення – що врешті-решт означає здоров’я – є найвищою соціальною цінністю. Тому за