У 70-х роках XIX ст. їздової дороги не було з Ворохти до Жабйого, туди добиралися пішки або на конях. Цілеспрямоване прокладання і впорядкування сухопутних комунікацій у Галицькій Гуцульщині розпочато в кінці XVIII ст., коли край опинився під владою Австро-Угорщини. Зокрема, 1785 року прийнято рішення про будівництво державного тракту з Ясіня (Рахівський район Закарпатської області) через Яблунецький перевал до м.Делятина (Надвірнянський район Івано-Франківської області). З галицького боку будівництво розпочато 1826 року. Протяжність делятинського відрізка до межі з Закарпаттям становила 6, 1/4 милі. Потім, між 1790 і 1815рр., збудовано тракт із Станіслава на Надвірну. У 1849 році завершено прокладання трактної дороги, яка з'єднувала Коломию з Кутами, а також Косів зі Снятином. У кінці 40-х років XIX ст. впорядковано дорогу, що з'єднувала Долину з Надвірною через Калуш і Станіслав, яка становила частину Підбескидного тракту. На 1885 р. першокласні дороги Галицька Гуцульщина мала лише на двох напрямках: Коломия – Яблунів – Пістинь – Косів – Кути і Станіслав – Надвірна –Делятин – Коломия. Пізніше коломийсько-кутський шлях був продовжений до м. Вижниці, а звідти до другого буковинського міста Берегомета, окресливши південно-східну межу Гуцульщини [42].

Автобусне сполучення на території Галицької Гуцульщини відкрито на початку XX ст. Одним з перших маршрутів є Коломия – Кути. Автобус між двома містами регулярно здійснював рейси вже 1912 року. У 1935 році Галицька Гуцульщина мала шість автобусних сполучень: Коломия – Космач, Коломия – Кути, Косів – Жаб'є, Делятин – Ворохта, Ворохта – Жаб'є та Ворохта – Заліщики.

Згідно з проведеними дослідженнями (М.Глушко), в кількісному співвідношенні на початку XX ст. впорядковані шляхи становили незначну частину. Так, в Косівському повіті їх було 7,57%, а в Надвірнянському – 35,12%. Стосовно площі повітів, через які вони пролягали, ці показники є ще скром-нішими. Зокрема, в Косівському повіті на 100 км2 площі державних доріг припадало 1,215 кв.км, а в Надвірнянському – 4,369 кв.км.

У звичайні дні дороги гуцульського краю не були жвавими. Вони оживали лише у торгові і ярмаркові дні та під час релігійних свят. Цікавий опис вигляду гуцульських доріг у ярмаркові дні залишив В.Шухевич. Він писав: «В часі ярмарків на дорогах дуже глітно до піших і коней з терхом прибувають дроб'єта (вівці) і маржина, призначені на продаж, а гайнарі (ті, що гонять жидівську маржину на означене місце) зіб'ють не раз на дорозі, що возом ніхто не може тої товпи минути».

Таким чином, до початку XIX ст. в сухопутному сполученні Галицької Гуцульщини з прилеглими регіонами пішо-кінним дорогам належала основна роль. У XIX ст. значно зростає довжина впоряд-кованих гужових доріг, а в долині Пруту до ладу 1894 р. стає залізнична вітка. У XX ст. досліджувана територія покривається мережею автомобільних сполучень, які мають тенденцію росту комунікацій з штучною подушкою – асфальтним покриттям. До появи дорожньої служби за дорогами пильнували сільські громади, а тому вони не завжди були в зразковому стані. Погані дороги, безумовно, не сприяли загальному розмахові торгівлі, але й не стали перешкодою у підтриманні торговельних контактів з навколишнім світом.

Торги і ярмарки. У розвитку торгівлі Галицької Гуцульщини важливу роль відігравали торги і ярмарки, які зародилися з виникненням міст: Утороп, Делятина, Надвірної, Косова, Яблунова та Пістиня.

Право на їх проведення цим містам надавали польські королі, а потім австрійські монархи та крайова торгова палата у Львові. У привілеях і дозволах указувалась дата і строк проведення ярмарку чи торгу, щоб населення могло зазделегідь до них підготуватися. Так, у привілеї, виданому Стефаном Баторієм нововиниклому місту Надвірній 23 січня 1578 року, вказувалося, що на «вічні часи» повинні проводитись два річні ярмарки і один тижневий торг. Перший ярмарок запроваджувався на свято Трьох Святих Королів (6 січня), другий – на Ангела Діви Марії (2 серпня), а кожної п'ятниці щотижневий торг.

Зі збільшенням масштабів внутрішньої і зовнішньої торгівлі кількість ярмарків у гуцульських містах зростала. Зокрема, 1866 року ярмаркову торгівлю було дозволено проводити в Яблуневі. В ньому ярмарковими днями визнано 31 січня, 15 лютого, 14 травня, 29 серпня, 14 жовтня та 30 грудня. Крім цих шести офіційних ярмарків, у Яблуневі відбувалося кілька неофіційних, котрі місцеві власті заборонили 6 березня 1873 року. В 1871 році ярмарки і торги проводилися у такому порядку: у Делятині ярмарки збиралися на свята Успенія Пресвятої Діви і Михайла, а торги в понеділок і в п'ятницю, Перед І світовою війною, як довідуємося з «Календаря товариства «Просвіти» на 1912 рік, ярмарки в Галицькій Гуцульщині проходили по такому графіку: в Делятині – 25 березня, 1 червня, 27 серпня, 30 листопада, 21 грудня; в Косові – в четвер і п'ятницю першого тижня Великого посту, 25 серпня, 11-12 жовтня.

До речі, в тогочасних довідниках щорічно друкувалися дати проведення ярмарків і торгів по усіх містах Галичини. Так, у львівських виданнях