А в деяких місцевостях до Ваших послуг – спеціальна гуцульська порода коней – «Гуцулик», добрий, спокійний та привітний, низькорослий, міцної і сухої конституції, він вважається однією з найкращих гірських порід. Відзначається своєю витривалістю і здатністю нести значний вантаж гірськими плаями. Гуцульську верхову породу можна віднести до старовинних, оскільки перші згадки про неї датуються 1603р. В історії наведені факти закупівлі коней у гуцулів для австрійського війська. Кращих кобил на розплід закуповували Угорщина та князівство Люксембург. Місцеві жителі високо цінують гірського коня, оспівуючи його в піснях і легендах. За невисоку плату можна орендувати коней для верхової прогулянки практично в кожному селі регіону, а також в найбільших туристичних центрах. Поблизу обласних центрів діють конеферми, де Ви можете отримати уроки верхової їзди. Прогулянка верхи у національному вбранні подарує незабутнє враження, і навіть вершник-початківець, прогарцювавши одного разу, повірить у свої сили і принадність коней [9,10].
Сільський зелений туризм. Село недаремно називають душею України. Побувавши в селі, Ви насолодитесь мальовничою природою і відчуєте її цілющу силу, познайомитесь із привітними та щирими людьми, пізнаєте народні традиції та звичаї. Ви також зможете спробувати себе в різних видах сільської праці й оцінити українську народну кухню. Село подарує Вам приємне дозвілля та незабутні враження. Сільський зелений туризм – це відпочинок у будинку сільського господаря, а не у традиційних курортних закладах. Саме такому виду відпочинку свого часу надавали перевагу Іван Франко, Леся Українка, Михайло Грушевський, Михайло Коцюбинський, Василь Стефаник. Більшість приватних господарів запропонують Вам зручні кімнати з усіма вигодам, їх адреси подано на інтернет-сторінках обласних державних адміністрацій, Спілки сприяння розвитку сільського зеленого туризму в Україні, її обласних осередків, а також в пропозиціях туристичних організацій регіону. Міських жителів вабить можливість відпочити на лоні природи, в іншому культурному середовищі, пізнати довкілля. Ви матимете можливість скуштувати смачні домашні страви, традиційні для того чи іншого села, приготовлені із свіжих екологічно чистих продуктів. Вас зустрінуть, як найдорожчих гостей, створять теплу і затишну домашню атмосферу.
Відпочинок на селі можна урізноманітнити пішими, кінними та велосипедними прогулянками, збиранням грибів та ягід, участю у місцевих дійствах та святкуваннях. Ви зможете прогулятися вздовж берегів гірських річок із кришталевою водою, помилуватися довколишніми пейзажами, податися в чудовий карпатський ліс, що заколисує тишею та щедро наділяє дарами природи. Можна вирушити в подорож гірською місцевістю на зустріч з сонячними полонинами і зеленими полонинами Карпат.
Крім того, відпочинок у селі значно дешевший, ніж у готелях чи пансіонатах.
3.3. Проблеми та перспективи подальшого
розвитку туризму на Прикарпатті
Хто не мріяв хоча б раз побувати в Українських Карпатах, здолати хоч одну гірську вершину, вдихнути на повні груди п'янке, смерекове повітря, почути пісню дзвінкоголосих струмків, що наповнюють собою швидкоплинний Прут. А втілює в собі свою неповторну мальовничу красу цього диво – краю невелике, але відоме далеко за межами України курортне місто Яремче, тому не диво, що нагородили його ще й такою назвою "перлина Карпат". Місто охоплює південно-західну частину Івано-Франківської області, займаючи центральну частину Українських Карпат межах гірських формувань Горган, Покутсько-Буковинських Карпат та Чорногори. Територія міста становить 65,34 тис. га, у тому числі землі сільськогосподарського призначення 6,95 тис. га, виробничого та транспортного призначення – 0,31 тис. га, заселена територія – 1,57 тис. га, водні території – 0,51 тис. га. В місті проживає 21 тис. 450 чоловік. Густота населення становить 32,5 чол. на 1 км. кв. Місто Яремче Івано-Франківської області віднесено до категорії міст обласного підпорядкування з включенням у межі міста таких населених пунктів: м. Яремче з мікрорайонами Ямна та Дора, смт. Ворохта, Поляниця, Яблуниця, Вороненка,Полянця. На базі сіл були утворені Микуличанська, Татасівська, Яблунецька та Поляницька сільські ради, в селищі міського типу Ворохта – селищна рада. Тому територія м. Яремче з підпорядкованими населеними пунктами називається територією Яремчанської міської ради. Місто має налагоджений зв'язок (залізничний та автомобільний) з іншими містами України і закордону. На території міста знаходиться найвища вершина Українських Карпат-Говерла. Територія Яремчанської ради – одна з найважливіших рекреаційних районів Карпатського регіону та України в цілому. В історико-культурному плані Яремчанщина є складовою частиною етнографічної Гуцульщини, краю своєрідної культури, побуту та Карпатського ландшафту [5].
Яремче – місто порівняно молоде. Першу згадку про місто знайдено в Йозефінській метриці під 1787 роком. Записи свідчать, що це був присілок Дора і тут проживало всього п'ять родин. Дослідник Гуцульщини професор В. Шухевич в статистичному огляд людності галицької Гуцульщини за 1880 рік користувався означенням "Дора з Яремчем", "Ямна з Багрівцем", для позначення громад на той час. Протягом XIX – початку XX століть населення помітно зростає і йде розвиток Яремча як гірського курорту. На початку XX століття в Яремчі проживало 970 осіб (70% українців, 14% поляків, 16% євреїв). В 1910 році Львівський магістрат своїм рішенням від 28 вересня цього року хутір Яремче перейменовано на самостійно адміністративну одиницю – гміну під цією ж назвою. Назви населених пунктів представляють певний інтерес для дослідників і нерідко їх тлумачення з цього приводу неоднозначне. Це стосується і топоніміки Яремчанщини. Є свідчення, які наводяться з краєзнавчій літературі про першого поселенця Ярему Годованця від імені якого начебто пішла назва нашого міста. Цікаві припущення висловлює львівський сходознавець Ярема Полотнюк (син письменниці Ірини Вільде) – багато топонімів Гуцульщини можуть трактуватися, як тюркські. Слово "ворохта" означає "піднебесся", а "яремче"