Слід підкреслити, що приурочення більшості ярмарків до певного релігійного свята не було якоюсь особливістю Галицької Гуцульщини. Аналогічні явища спостерігалися по всій Західній Україні, Наддніпрянщині і навіть у Росії.

Звідси слідує, що дні ярмарків у тому чи іншому місті визначалися так, щоби вони не збігалися зі строками ярмарків у сусідніх містах. Враховувалася передусім спеціалізація ярмарків. Так, великі спеціалізовані ярмарки збирались у Делятині, Косові, Надвірній, Пістині і Яблунові. Наприклад, в Делятині відбувалися знамениті на всю Галичину ярмарки на вовну і вівці;

На малих і середніх ярмарках, як правило, торгували місцевими товарами: продуктами тваринництва, бджільництва, різноманітними ремісничими виробами, рибою, овочами і фруктами. Так, у Косові і Надвірній велася пожвавлена торгівля смушками, овечими і козячими шкірами, вівцями. Т.Рутовський стверджує, що в 70-80 рр. XIX ст. у Кутах 60 кушнірів щорічно виготовляли 4000 шкір на кожухи, котрі збували на ярмарках в навколишніх містах.

Немало баранячих шкур продали гуцули на ярмарках Делятина. Тут збували щорічно лише четверо делятинських кушнірів 200 кожухів та 1000 овечих шкур. Делятинські шевці на місцевих ярмар-ках продавали вироблене взуття. Так, 1888 р. 19 делятинських шевців виготовили на продаж 2000 пар взуття. Делятинці приїжджим купцям також ще розпродували сіль і рибу.

Відсутність систематизованих архівних і статистичних даних не дає змоги встановити хоч би приблизні розміри загального товарообігу на гуцульських ярмарках. У нашому розпорядженні є лише три факти річного продажу коней в Делятині, Косові і Надвірній. Так, протягом одного ярмарку у Делятині (13-14 квітня 1908 р.) розпро-дано 300 коней, 350 биків, 450 корів, 150 ялівок, 100 телят, в другому кварталі цього року тут збуто по 100 бугаїв і ялівок, 150 коней та 200 корів; в Надвірній (6-7 травня та 16 червня 1908 р.) – 810 коней, 850 биків, 950 корів, 300 яловиць, 320 телят, 850 овець, 45 кіз та 1400 шт. різного молодняку.

Ярмарки Галицької Гуцульщини у житті гуцулів були не лише місцем збування або купування товарів. Для них це були ще свого роду реміснично-сільськогосподарські виставки, на яких влаштовувалися покази найкращих виробів народних промислів, продуктів землеробства і тваринництва. Народні майстри своїми виробами демонстрували талант, уміння і майстерність. В.Задорожній вказує, що на ярмарках також відбувалися театральні вистави, виступали співаки, музиканти, лірники, проводилися народні гуляння, поширювалися співанки-хроніки, легенди, оповідання і перекази з життя і побуту народних мас. Тут хлопці знайомилися з дівчатами, домов-лялися про заручини тощо [32].

Таким чином, ярмарки гуцульських міст відігравали надзвичайно важливу роль не тільки в економічному, а й культурному житті гуцулів, сприяли розвитку народних промислів і народного мистецтва.

Спорідненою з ярмарками торгівлею були торги, які спеціалізувалися на продажі певного виду товарної продукції. Виникнення і функціонування торгів у гуцульських містах тісно пов'язане з дальшим розвитком товарного виробництва на території краю. У Галицькій Гуцульщині, як уже зазначалося, торги відбувалися один-два рази на тиждень. Торговими днями торгів в гуцульських містах були понеділок та п'ятниця. Тільки у Пістині торг збирався у вівторок. Дводенні торги проводилися в тих містах, де процвітав солеварний промисел і широкого розмаху набрали різні ремесла (Делятин, Косів, Кути і Надвірна).

Функцію торгів виконувала також так звана «храмова» торгівля. Вона відбувалася по селах і містах Галицької Гуцульщини тоді, коли туди на церковне свято – «храм» прибували гуцули з інших населених пунктів, привозили так багато черешень, що, як твердить П.Симогірський, ними хоч ріку гати. На осінніх гуцульських хра-мових святах було повно сливок, груш, горіхів, яблук. На храмовий продаж, крім фруктів, місцеві пекарі приносили калачі, струцні, ковбасники – домашні ковбаси; флоярі торгували флоярами і денцівками, а трембітарі вибирали і купували трембіти.

Таким чином, торги і «храми» Галицької Гуцульщини, як і ярмарки, відігравали важливу роль у реалізації продуктів землеробства і тваринництва, сільськогосподарської сировини, ремісничих виробів, сприяли економічному зближенню міста і села, певною мірою стимулювали розвиток народних промислів, ремесла і сільськогосподарського виробництва [23].

Постійна торгівля і транзити. Поряд з ярмарками і торгами в містах і селах краю функціонувала постійна торгівля: працювали заїзди, корчми, крамниці, склепи, ятки, кав'ярні й ресторани.

На наш погляд, зародження постійної торгівлі тісно пов'язане з поглибленням суспільного поділу праці, розвитком товарного виробництва, зростанням чисельності населення у містах тощо.

У постійній торгівлі пальма першості належала склепам і крамницям. Склепи були гуртовими, а крамниці спеціалізованими магазинами. В одних крамницях торгували тканинами, в других – бакалією та продовольчими товарами, в третіх – галантереєю, в четвертих – залізним крамом і т.д.

На перших порах склепи і крамниці містилися в міській ратуші або на ринковій площі. Склепи, як правило, тримали в своїх руках шляхта і магнати. Вони здавали їх євреям в сільській місцевості найдавнішими видами торгових точок були корчми і шинки. Вони звичайно стояли на перехресті доріг або що поблизу церкви. В феодальній добі шинки і корчми польська шляхта і магнати на один-два роки здавали в оренду заможним гуцулам, євреям та зубожілій шляхті. Оренда корчем приносила магнатам і шляхті великі прибутки. Варто наголосити, що корчми і шинки в Галицькій Гуцульщині, як і по всій Україні, відігравали й певну господарсько-побутову функцію. У корчмі гуцули обмінювалися новинами, що діялося в навколишніх селах і світі, укладали усні контракти на виготовлення різних виробів,