Серед фахівців дуже високо цінувалось полотно, вироблене в Косові гуцульським ткацьким товариством. Підприємливі купці мали свої магазини косівського полотна в Кутах, Коломиї, Красному, Ста-ніславові, Львові, Дрогобичі, Стрию і Самборі. Так, у Коломиї косівське полотно збували у магазині пана Скржинського, в Львові – у готелі Георга (тепер – Жоржа). Крім косівського полотна, у магазині готелю Жоржа «Гуцульська спілка» з Коломиї продавала різьбярські вироби гуцулів.

Славився гуцульський тютюн, вирощений у Москалівці. Його закуповував державний тютюновий магазин у Заболотові, а звідти тютюнові вироби розходились по всіх західноукраїнських землях.

Гуцули були частими гостями на ярмарках і торгах Покуття, Поділля, Буковини та інших регіонів України. Найчастіше їх бачили в Богородчанах, Вижниці, Городенці, Заліщиках, Калуші, Коломиї, Лисці, Стрию, Тисмениці і Чернівцях.

На торги і ярмарки згаданих міст гуцули привозили вапно, бринзу, дерев'яний посуд, боднарські вироби, овочі, рибу, саморобні сукна і шкури. Із сіл Галицької Гуцульщини до міст Галичини щорічно тирольські і угорські фірми вивозили овочі. Так, в 1895 р. лише з Косівського повіту експортовано овочів на суму 10000 злотих. З самих Старих Кут щорічно за межі Галичини вивозили 200 вагонів яблук.

Таким чином, є всі підстави припустити, що в селах Гуцульщини існувала спеціалізація продажу певного виду товару, а сама торгівля набула товарного характеру [31].

Торгівля з європейськими країнами. Торгово-обмінні зв'язки стародавнього населення краю з іно-земними територіями зародились в епоху бронзи. Я.Пастернак ствер-джує, що в ті часи мідні предмети Покуття є імпортом із земель те-перішньої Угорщини, їх перевозили через Яблунецький перевал, а тут обмінювали на молодятинську і уторопську сіль.

Торговельні контакти стародавнього населення Галицької Гуцульщини з Трансільванією простежуються і дещо пізніше – в кінці бронзової епохи. З цього приводу, опрацьовуючи працю В.Конопля зясувалося , що в добу культури Ноа (ХІІІ-ХІ ст. до н.е.) на територію Прикарпаття, куди входить і досліджуваний край, помітно збільшилося надходження металу з Трансільванії, взамін якого експортували сіль [44].

Сталими, вірогідно, були контакти місцевого стародавнього населення з племенами Центральної Європи. Свідченням торговель-них стосунків між обома регіонами є знайдені у Дорі та Яремчі гальштатські мечі, що були, очевидно, завезені з Семигородського або Пілінського, чи навіть з Верхньотинського металоробних осередків.

Жваві торговельні контакти стародавнє населення Галицької Гуцульщини підтримувало з римськими провінціями. Доказом є виявлені у різні часи у Косові, Середньому Березові, Текучі й Уторопах римські монети І-ІІІ ст. н.е. Отже, сіль і надалі залишається го-ловним експортним товаром краю.

Римським купцям населення даної території продавало худобу, шкури, хутра, віск і мед. У них же купувало глиняні, скляні та металеві вироби: ножі, ножиці, напильники, веретена, мечі, бронзові, срібні і золоті персні, намиста зі скла, медальйони, дзеркала, амулети і миски. Сюди ці купці прибували з Далмації і Надрейну.

У князівські часи, сіль, хутра, шкури, худоба, мед, віск були головними товарами, які експортували з територій Галицької Гуцульщини до Причорномор'я та Візантії.

В пізнішу добу аж до наших днів асортимент експортних товарів, які йшли в європейські країни, був набагато різноманітнішим. Із Галицької Гуцульщини в країни Європи вивозили сіль, ліс і лісоматеріали, поташ, коней, волів, овець, свиней, вовну, полотна, сукна, молочні продукти, дерев'яні вироби, а також кахлі та мистецькі вироби.

Галицькі гуцули інтенсивно торгували із найближчим сусідом – Угорщиною. На угорський ринок надходили ткацькі вироби, вів-ці, свині, кози, коні, велика рогата худоба, молочні продукти, мед, віск і саф'ян. Так, до угорського міста Сегеда гуцули з Жабйого і Криворівні везли бринзу, а селяни з Горішнього Ясенова гнали велику рогату худобу, з делятинських околиць приганяли овець, євреї з Надвірної доставляли полотна, а кутські вірмени – коней і сап'ян. Постійними містами збуту товару кутських вірмен були міста Дебрецен, Пешт (теперішній Будапешт) і Сегед. В цих містах вони вели жваву торгівлю зі своїми співвітчизниками, котрі прибували з Семигороддя. Центральне місце серед експортних гуцульських товарів на угорському ринку займав сап'ян, котрий з Кут вірмени вивозили тюками і продавали з великим зиском для себе. Так, 1793 р. в Угорщині кутські вірмени продали 19044 тюки саф'яну, за які отримали 67173 гульдени.

Кількість експортної худоби до Угорщини з Галицької Гуцульщини не була постійною, а щорічно коливалась, про що свідчать записи.

Слід наголосити, що багато овець самі угорські купці закуповували на ринках гуцульських міст і продавали не тільки у Угорщині, а й за її межами. Так, чех К.Зап, який в 1839 році побував у Делятині і Надвірній, у своєму щоденнику занотував, що у Делятині на ярмарку купують овець і спроваджують до Угорщини. Самі угорські купці до Делятина також спроваджували худобу. Так, близько ЗО червня 1908 р. сюди на ярмарок пригнано по 26 коней і телят та 485 овець.

Торгівельні зв'язки гуцулів з польськими землями простежуються з XVII ст. На нашу думку, вони, безперечно, існували значно раніше. Перші повідомлення про гуцульсько-польські торгівельні контакти нам відомі з 1612 року. З м.Влодкова Матій Яблоновський до м.Ярослава відправив 60 коней і 14 ялівок корів. Двома роками пізніше Ян Белзецький з м.Делятина до Ярослава направив табун з 60 коней. Жителі міста Долини у 1634 р. вчинили напад на череду худоби магната Яна Белзецького, яку гнали до Польщі. Нападники захопили у погоничів шість волів та поранили магнатського слугу – Микиту Українця з Делятина.

До Польщі гуцули також возили столярні, токарні вироби, мистецькі твори місцевих різьбярів та лісоматеріали. Так, російський мандрівник