У Польщі дуже славилося полотно, килими, рушники і фартушки, які виробляли ткачі Косова. Ці товари збували магазини Перемишля, Кракова, Сянока, Ясла. Так, в Кракові закуплене в Косові полотно продавали на крайовому базарі, а в Перемишлі на ринку у магазині пана Стрижовського і т.д. Килими, рушники і фартушки косівської ткацької фабрики Ігнатія Грушковського в Кракові про-давала місцева «Ліга допомоги ремеслам». О.Йодловський твердить, що гуцульські килими косівського кооперативу «Руське мистецтво» в 1925 році розходилися не тільки в Польщі, але й по всьому світу.

Польські купці брали у косівчан фрукти для королівського двору у Кракові, а також сливове повидло у селян Тюдова, котре вивозили до Вроцлава. Найбільшу славу в цілій Польщі мали сади Москалівки. По москалівські яблука, як твердить газета «Голос Покуття» від 11 листопада 1937 року, сюди щорічно приїжджало багато польських купців, які в осінній сезон щоденно десятки вагонів яблук відправляли до Сілезії і Помор'я.

Стан джерел не дає змоги встановити асортимент товарів і розмах експортно-імпортної торгівлі між Галицькою Гуцульщиною і Волощиною (Румунією). Отож ми змушені обмежуватися інформацією очевидців. Так, Я.Головацький стверджує, що гуцули до Марамуроша та Семиграддя везли бринзу, шкіру, дерев'яний посуд і саморобні сукна. 17 квітня 1875 р. газета «Слово» повідомляла, що гуцули Косівщини постачали до Галацу і далі тертиці й драниці.

З Волощини до Галицької Гуцульщини привозили волів, коней, виноград і горіхи. В результаті цих двосторонніх торговельних контактів до краю 1718 року завезено плоди волоського горіха, котрий культивується гуцулами по усій досліджуваній території.

Галицька Гуцульщина підтримувала торговельні зв'язки з різними районами сучасної Молдавії, зокрема, Бесарабією. Гуцуло-молдавську торгівлю монополізували кутські вірмени, котрі мали у Бесарабії торгівельні корпорації, які займалися скупленням бесараб-ської великої рогатої худоби, волів, коней і перепродажем цієї худоби на польському і угорському ринках.

Кутські вірмени купували у гуцулів на бесарабський ринок лісоматеріали, дерев'яні вироби: миски, зроблені з ялівцю ложки.

Самі ж гуцули у Молдавії продавали смолу, мінеральну воду, шкіри, гончарні вироби. Найбільше продажем смоли у Молдавії займа-лися селяни с.Річки. Мінеральну воду збували не тільки на прилеглих до Буковини молдавських землях, але навіть в Кишиневі та Яссах, а гончарі Косова постачали свою продукцію всій Молдавії. З Молдавії гуцули привозили зерно, виноград. Молдавські і бесарабські купці неодноразово бували на ярмарках міст краю. Так, В.Грабовецький твердить, що на кутських ярмарках 1885 року про-давалось багато плодів із молдавської і бесарабських земель [19;106]. Ва-жливим експортним товаром в Молдавію був ліс. Його сплавляли Черемошем до Ясенова Пільного на Городенківщині, а там переформовували у більші плоти до м.Неполокоце. Гуцульську торгів-лю деревом до Бесарабії монополізував в своїх руках пан Горицький, який в 30-х роках XIX ст. продавав ліс гуртом і штуками. Торгівельні зв'язки Галицька Гуцульщина мала і з Росією. До Росії експортували ліс, лісоматеріали, сіль, пух, шкіри, дерев'яні вироби, букові клепки, – мінеральну воду. Всі ці товари перевозили через Новоселицьку митницю на Буковині. Торгівля гуцульським лісом у Росії відома від початку XIX ст. Так, 5 травня 1812 року «Газета Львівська» інформувала читачів, що з Буркута ліс сплавляли до Росії.

Великим попитом серед населення російських міст, зокрема, Москви і Петербурга, користувалась «буркутна вода». Згідно з дослідженнями відомо, що мінеральну воду перевозили великими возами, на які завантажували дерев'яні ящики із скляними пляшками і глиняними глеками. Протягом другої чверті XIX ст. на територію Російської держави завезено мінеральної

Як відомо з опрацьованої літератури, що лісопиломатеріали до Німеччини йшли з тартаків гуцульських сіл Надвірнянщини: Зеленої, Пасічної, Пнева і Яблуниці. У Яблуниці жив в останній чверті XIX ст. якийсь прусак з Берліна, який мав тартак, котрий оголював яблуницькі гори на Надвірнянщині.

Необхідно зазначити, що в цілому з гуцульських сіл в європейські країни великої рогатої худоби, коней і овець на експорт вивозили в досить великих кількостях. Промовистим є такий факт, що в 1895 році з Косівського повіту було експортовано до країн Західної Європи 40000 штук великої рогатої худоби, 50000 коней та понад 50000 овець. Напередодні І світової війни, завдяки діяльності спілок збуту худоби, експорт гуцульської великої рогатої худоби на ринки Відня стає регулярним. Так, за відомостями статистичних даних крайового товариства «Сільський господар», в жовтні-листопаді 1911 року косівська спілка збуту худоби в столиці Австро-Угорської монархії продала 22 свині, 152 воли і 473 овечих туш, а рожнівська в липні 1912 року збула 34 штуки голів великої рогатої худоби.

До Австрії і Німеччини з територій краю вивозили також волів, вовну, шкіру, сукно, бринзу, масло, м'ясо, лій, пір'я, віск, ґонти, нафту, сіль, овочі і сливове повидло. Так, по яблука у Косів приїжджали німецькі купці з Алзацу і Саксонії. Яблука до Німеччини експортували і місцеві євреї. Найбільш впливовими серед них були фірми Гершка Менделя і Менделя Дікеса. На замовлення віденських купців, сливове повидло робили тюдівські селяни. Бринзу, масло, м'ясо, шкіри збували щорічно у самому Відні на кільканадцять тисяч золотих ринських.

Галицька Гуцульщина підтримувала торгівельні зв'язки з Англією, Францією, Голландією, Італією, Сербією, Туреччиною, Ліваном і Єгиптом. Ось, наприклад, до Голландії й Італії, як зазначає Л.Репчинський,