Агенти німецького лісопідприємця Файєра, який мав лісопильню в Устеріках (1893), лісоматеріали з околиць Білого Черемошу Продавали в Константинополі. За свідченням А.Вайгля та Ф.Оссендовського, гуцульські лісоматеріали з кедрини потрапляли на одеські транзитні склади, а звідти – до Лівану й Єгипту. На думку Ф.Оссендовського, торгівлю кедровим лісом з єгиптянами населення краю започаткувало ще в часи стародавнього Єгипту. Кедрина йшла на домовини для померлих фараонів, жерців, знаті, а сюди завозили мідь [46].

До європейських країн гуцули пускались торгувати не поодинці, а цілим караваном. С.Витвицький, як очевидець, так описує торгову валку, що взяла курс до Угорщини. Гуцули, зібрані з різних сіл, караваном ідуть за кордон кілька разів на рік. Вони з-поміж себе вибирають начальника походу, котрий визначає час перепочинку і ночівлі, такий начальник добре знає дорогу і місцевість, де можна купити сіна чи попасти худобу. Найбільший похід здійснювали на святого Августина або святого Іллі. Накупивши потрібних речей гуцули поверталися назад з товарами.

До більш віддалених країв гуцули нерідко ходили торгувати з кутськими вірменами. Так, дослідник вірменської колонії в Кутах, вірменин за походженням, М.Мойзесович зазначає, що гуцули і кутські вірмени разом ходили торгувати в Бесарабію [54].

Підсумувавши викладене, можна зробити такі висновки:

1) гори Галицької Гуцульщини не були природною «китайською стіною», яка б ізолювала гуцулів від навколишнього світу. Завдяки вигідному географічному положенню вона, навпаки, опинилася в епіцентрі торгових доріг, які з'єднували Балкани, Трансільванію і країни Західної Європи з українськими та молдавськими землями;

2) торгівельні зв'язки краю з прилеглими територіями і далекими краями розпочалися з обмінних контактів, які зародилися ще в кам'яному віці;

3) з кожною наступною епохою вітчизняної і всесвітньої історії торгівля на дослідженій території міцніла, набирала сили, охоплюючи все нові регіони не тільки України, а й далеко за ЇЇ межами, досягнувши навіть країн стародавнього Сходу;

4) розквіт гуцульської торгівлі припадає на XIX, а її занепад, спричинений різними економічними і політичними факторами, відбувся в буремному XX ст. В наші дні вона жевріє в формах постійної, храмової і ярмаркової торгівлі;

5) сьогодні торгівля Галицької Гуцульщини, як і раніше, є важливим фактором економічного розвитку краю, складовою частиною загальноукраїнського внутрішнього і зовнішнього ринків.

Звичайно, проблема історії торгівлі Галицької Гуцульщини потребує монографічного дослідження, цей матеріал є лише скромним внеском у розробку порушеного питання.

1.4. Соціально-господарські аспекти розвитку Гуцульщини

Сліди найдавнішого перебування первісної людини в Закарпатті відносяться до давнього кам'яного віку – палеоліту – близько мільйона – 12-10 тисяч років до нашої ери. Сприятливі кліматичні умови, багатство фауни і флори, багаті корисні копалини значною мірою пояснюють ранню появу людини, а в подальшому – досить швидке зростання населення. Українські Карпати багаті на ліс, сіль, залізну руду, кольорові метали й інші високоякісні породи, які мали в минулому і мають сьогодні широке народногосподарське застосування.

З кінця XIV – на початку XV століття спостерігаємо тенденцію поширення землеробства і скотарства за рахунок зменшення лісів і освоєння нових земель в передгірній і частково гірській зоні, подекуди проводилися меліоративні роботи.

Незважаючи на це, важливу роль в економіці краю у другій половині ХІП-ХУ ст.ст. починає набувати лісівництво. Карпатська Русь була багата на ліси, особливо цінних порід – дуба, бука, ялиці, смереки. Лісами були зайняті не тільки гори, а й значна частина низини – Притисянщини – всього понад 75% території (для порівняння, за даними 1996 р., лісистість Закарпатської області досягає 40 відсотків). У XIII-XV ст. площа лісів поступово скорочується: ліси вирубували і розширювали площі під орні землі. Лісівництво на той час ще не стало самостійною галуззю господарювання. Кожен землевласник (феодал), володіючи лісами, використовував їх з метою розширення тваринництва, відгодівлі свиней, кіз, частково рогатої худоби, а також для полювання, збирання меду та різних дикорослих плодів. Лише з кінця XV ст. почалися часткові розробки деревини. Сільські ремісники тесали колоди, пиляли дошки, виготовляли клепку, ґонт, випалювали вугілля, добували смолу, поташ тощо. Більшість продукції лісових промислів феодали збували на місцевих ринках, а частину вивозили в Угорщину, а також сусідні Словаччину, Галичину, Трансільванію.

Ліси були багаті на звірину – лосів, турів, оленів, ведмедів, лисиць, вовків, куниць, диких вепрів та інших тварин. Водилось тут і багато птахів. Це сприяло поширенню в ХІІІ-ХV ст. мисливства.

Якщо для феодалів полювання було предметом розваг – для цього у Карпати приїжджали феодали з глибинних районів Угорщини і навіть сам король, – то для селян воно було джерелом поповнення скромних продовольчих ресурсів та одягу.

Спочатку, в ХІІ-ХІІІ століттях, полювання було вільним, пізніше феодали запровадили обмеження. За право полювати селяни платили феодалам податки. Привілеями користувалися сокільники, які жили в окремих оселях і сприяли феодалам у виловлюванні диких звірів і птахів. З кінця XV ст. феодали позбавили селян права на