Як і для багатьох європейських країн, де найбільш потужними є туристичні потоки між сусідніми державами, так і для України, на перспективу, сукупна частка туристичного обміну з Росією, Білоруссю та Молдовою коливається в межах 60% в загальних обсягах турпотоків.

Окрім цого сусідні країни забезпечуватимуть і потужні потоки одноденних відвідувачів, зо крема транзитних, числень яких щорічно збільшуватиметься.

Говорячи про перспиктиви розвитку туристичної індустрії в Україні на наступні десять років, перш за все, необхідно підкреслити, що сучасний туризм – це та сфера економіки і життєдіяльності суспільства в цілому, яка в тій чи іншій мірі інтегрує практично всі галузі. Саме це і визначає одне з перших місць, яке займає туризм у

світовій економіці. Саме цей фактор повинен стати головним у формуванні нового державного підходу до туризму, як тієї галузі, пріорітетний розвиток якої може позитивно вплинути на економічний і соціальний стан країни в цілому, стимулювати ряд важливих галузей економіки, сприяти зміцненню нового позитивного іміджу України на світовій арені.

Стратегічною метою розвитку тристичної індустрії в Україні можна визначити створення конкурентно спроможного на світовому ринку туристичного продукту, здатного максимально задовольнити туристичні потреби населення країни, забезпечити на цій основі комплексний розвиток територій та їх соціально-економічних інтиресів при збереженні екологічної рівноваги та історико-культурного довкілля. Програма дій, зорієнтована на досягнення цієї мети, має бути синхронізованою із загальними темпами становлення ринкових механізмів і співвідносною з політикою структурних реформ в економіці. Вона повинна також враховувати накопичений досвід розвитку туризму у світі, що створює сприятливі умови доопрацювання та розроблення відповідної нормативно-правової бази туризму.

Нарощування темпів та підвищення ефективності роботи підприємств сфери туризму, становлення туристичної галузі як однієї з провідних галузей вітчизняної економіки стримується невирішеністю низки питань, розв’язання яких потребує державного регулювання та підтримки виконавчих органів влади.

На думку одного з провідних спеціалістів туризму Роберта А. Бреймера, « у теперішній час найбільш гальмівним фактором у розвитку туризму на суспільному рівні є відсутність уваги та підтримки з боку політики та громадської влади. Коли на туризм не зважають, його доходи не визначені, відсутне ретельне планування та, як наслідок, відсутній і розвиток. Як тільки буде глибока зацікавленість на законодавчому рівні, поєднання зусиль для піднесення статусу індустрії туризму на більш високий рівень не тільки у вигляді декларацій, а й конкретних заходів щодо встановлення та підпримки економічних зв’язків, почне ефективно діяти маркетинг у сфері туризму, відтоді можна розраховувати на видемі результати».

Закон України «Про туризм» цей закон вивчає загальні правові, організаційні, виховні та соціально-економічні засади реалізації державної політики України в галузі туризму. Метою закону є створення правової бази для створення туризму як високорентабельної галузі економіки та важливого засобу культурного розвитку громадян, забезпечення заннятості населення, збільшення надходжень, захист законних прав та інтересів туристів і суб’єктів туристичної діяльності, визнання їх обов’язків і відповідальності. Економічний туризм головна мета яого є екотуризм – збереження навколишнього середовища та забезпечення мінімального впливу людини на природу».

Туризм є і залишається найбільшою індустрією світового бізнесу. Говорячи про перспективу розвитку туристичної індустрії в Україні треба створити конкурентно спроможний на світовому ринку туристичний продукт, він забезпечує на цій основі комплексний розвиток території та їх соціально-економічні інтереси. При збереженні економічної рівноваги та історико-культурного дозвілля. Важливим фактором, що впливатимуть подальшому на розвиток ринку туризму є демографічні зміни, матеріальний та соціальний стан населення, рівень освіти, тривалість відпустки, професійна занятість. Поряд із вивченими законодавством України нормами і правилами господарювання та юридичної відповідальності у туристичній економіці сформувалися і широко використовуються у підприємській діяльності загальновизнані принципи поведінки суб’єктів господарювання на ринку. Особливе місце займає принцип соціального партнерства, який випливає з того, що підприємство туризму як соціально-економічна цінність водночас є складовою частиною зовнішнього оточення. Тому разом із суто економічними функціями з виробництва продукції і послуг та одерження завдяки цьому максимально можливого прибутку підприємство зобов’язане постійно опікуватись питаннями соціального розвитку не тільки свого трудового колективу, а й місцевого населення. Соціально відповідальна поведінка усіх суб’єктів господарювання надає можливість узгодження своїх дій в суспільстві, надійне партнерство з іншими суверенними соціальними верствами і групами.

Економічна діяльність у галузі туризму полягає в забезпеченні ефективного використання наявної та створення нової матеріально-технічної бази туризму, збільшення валютних надходжень до бюджету держави, кооперування коштів суб’єктів туристичної діяльності, зайнятості населення, задоволення його різноманітних потреб.

Основними завданнями економічної діяльності є: створення туристичного продукту та надання туристичних послуг, удосконалення інраструктури туризму, розвиток внутрішнього та іноземного туризму.

Висновок.

У свою чергу з визнанням ВТО розробила своє бачення туризму Міжнародна асоціація наукових експертів в області туризму. Отже, туризм як соціально-економічна система є сукупністю відносин, зв’язків та явищ, які виникають під час пересування і перебування людей в місцях відмінних від їх постійногомісця проживання і не пов’язаних з їх трудовою діяльністю.

Сучасна економічна наука розглядає туризм, як системний об’єкт вивчення, що дозволяє з однієї сторони