Вступ:

Мета: дослідження і вивчення курортної галузі України.

Завдання: донести до читача сутність оздоровчо-лікувального потенціалу держави.

Санаторно-курортна справа в Україні є одним з найдавніших видів рекреації. З ХІХ ст. відомі кліматичні курорти Південного узбережжя Криму, бальнеологічні курорти Передкарпаття та Закарпаття , Поділля , Полтавщини , грязьові курорти Криму та Одещини , які зазнали особливого розвитку у ХХ ст. Так , перші заклади в Україні, які почали функціонувати ,використовуючи мінеральну воду для лікування, виникли у Шклі (1576), Саках (1799), Трускавці (1827), Одесі (1829), БерМінВодах(1862), Моршині (1877); лікувальні властивості грязей —на узбережжі Куяльницького лиману (1833), поблизу Голої Пристані ( Гопри ) (1895).

Система санаторно – курортних закладів розвивалась в межах державної системи охорони з’доровя ,  її послуги були соціально орієнтованими і достатньо дешевими для громадян ( за рахунок фонду соціального страхування та інших джерел фінансування ). Але недостатньо розвинена матеріально – технічна база галузі, її низька пропускна спроможність застаріле обладнання навіть при високій кваліфікації персоналу і досконалості методик профілактики та лікування, робила санаторно – курортні заклади важкодоступними для більшості населення. Тому в  період розвитку масового туризму в країні (60-80-ті роки ХХ ст.) курорти , особливо кліматичні, заповнювались неорганізованими відпочиваючими, які користувались переважно приватним житлом. Така традиція масової рекреації сформувала в основних курортно – рекреаційних зонах достатньо розвинений ринок пропозиції послуг розміщення на основі приватного житла

.В ринкових умовах сьогодення санаторно – курортна справа в Україні зазнає структурних змін. В першу чергу вони торкнулися організаційно – управлінських засад: зростаюча комерціалізація діяльності, вихід на риноксанаторно – курортної пропозиції, подальша сегментація даного ринку.

Відповідно до змін попиту обумовили зміну форм власності (зокрема, розширилась колективна та приватна складові ) та  управлінської структури. Так, за даними Державного комітету статистики в  році санаторно – курортні заклади тривалого перебування за формами власності розподілялись наступним чином: державні — 40%, колективні — 55%, приватні — 0,8%, міжнародних організацій— 4,2%.

Санаторно – курортна справа в Україні спирається на  діючий Закон України «Про курорти », прийнятий у жовтні 2000 р., та відповідну нормативно – правову базу, яка регламентує діяльність даної сфери, забезпечуючи доступність санаторно-курортного лікування для всіх громадян , і в першу чергу для інвалідів, ветеранів війни і  праці, учасників бойових дій, громадян, які постраждали внаслідок аварії на Чорнобильській АЕС, дітей, хворих на туберкульоз тощо , економне та раціональне використання природних лікувальних ресурсів та їх охорону.

Розділ 1.Організація курортної служби в Україні. Поняття санаторно – курортної справи.

Курортологія – наука , що вивчає лікувальні курортні чинники. Курорт – це місцевість з набором лікувальних чинників , певними кліматичними , географічними та гігієнічними умовами.

Санаторно – курортне господарство – це група спеціалізованих будинків і споруд з відповідним матеріальним і обслуговуючим забезпеченням , які покликані задовольняти потреби населення у лікуванні і відпочинку.

Лікування і оздоровлення людей – винятково важливе соціальне завдання. Його актуальність в Україні зростає у зв’язку з різким погіршенням демографічної ситуації, чорнобильською катастрофою, забрудненням у багатьох районах навколишнього середовища.

Санаторно – курортне господарство переважно створюється в місцях зосередження сприятливих рекреаційних ресурсів, лікувальні та оздоровчі властивості яких мають територіальні особливості . Це визначає спеціалізацію санаторно – курортних регіонів на наданні певних видів лікувальних чи відпочинкових послуг.

До санаторно – курортного господарства належать лікувально – профілактичні заклади : санаторії та пансіонати з лікуванням , що на певний час надають хворим лікувальні послуги переважно використовуючи цілющі властивості природних ресурсів. До санаторно – курортного господарства входять також будинки , пансіонати та інші заклади відпочинку населення, що призначені лише для відпочинку.

Велику ефективність лікування і відпочинку мають санаторії та пансіонати з лікуванням , а також будинки та пансіонати відпочинку. Санаторії та пансіонати з лікуванням – це заклади , що на певний час здійснюють так зване реабілітаційне ( відновлювальне) лікування хворих. Ці заклади мають необхідне медичне обладнання, широко використовують для лікування цілющі властивості наявних природних ресурсів. Санаторії , пансіонати, бази тощо – це суто відпочинкові заклади.

Санаторний режим поєднує елементи активності та спокою, тренування і щадіння й диференціюється залежно від стану пацієнта на щадний, тонізуючий і тренувальний із різним поєднанням навантажень.

Різними є терміни перебування пацієнта на санаторно-курортному лікуванні .У більшості санаторіїв тривалість однієї зміни становить 24 дні. У спеціалізованих санаторіях перебувають 28-53 дні, а іноді й більше ( дитячі протитуберкульозні санаторії, відділи для лікування спіральних хворих).

Санаторії для дорослих підпорядковуються профспілкам. Керівниками і контролюючими органами є Центральна рада з управління курортами і санаторіями профспілок з мережею відповідних територіальних рад.

Основні профілі санаторіїв :

для лікування пацієнтів з хворобами серцево-судинної системи;

для лікування пацієнтів з хворобами органів травлення;

для лікування пацієнтів з хворобами органів дихання (не туберкульозного походження);

для лікування пацієнток з хворобами жіночої статевої сфери;

для лікування пацієнтів з хворобами органів руху;

для лікування пацієнтів з хворобами органів шкіри;

для лікування пацієнтів з хворобами нирок і сечовивідних шляхів;

для лікування пацієнтів з порушенням обміну речовин.

Є також санаторії для дітей , підлітків для лікування туберкульозу, хвороб внутрішніх органів, спастичних паралічів тощо.

Нині в Україні діє 45 курортів загальнодержавного та міжнародного і 13 курортів місцевого значення, де функціонує 544 санаторіїв та пансіонатів з лікуванням загальною одноразовою чисельністю понад 150 тисяч місць(3) існує також перелік з 265 зарезервованих для організації зон лікування, відпочинку та туризму.

За  унікальністю та цінністю природно-лікувальних ресурсів та рівнем облаштованості виділяють курорти державного та  місцевого значення.

Підставою для визначення території як курорту є наявність природних лікувальних ресурсів, необхідної інфраструктури для їх експлуатації та організації лікувально-профілактичної діяльності.

За класифікацією курорти поділяють на:.

Бальнеологічні

Кліматичні

Грязьові

Розділ2.Бальнеологічні курорти.

Основний лікувальний чинник