Заповітні місця сучасного Галича:

Старостинський замок.

Галицький замок споруджено в середині ХІV ст. Однак його попередника вперше згадують 1114 р. як укріплену цитадель. Археологи вважа-ють, що спочатку це була дерев’яна споруда, яка згодом переросла у міцний замок галицьких кня-зів (ХІІ–ХІV ст.). Польський історик Є. Геленіуш у праці “Розмови про Польську Корону” розповідає: “Галич над самим Дністром має замок старовинний, про початки якого не говорять ні хроністи, ні традиції…” – а далі стверджує, що з занепадом столиці, “один тільки замок над Дністром нагадував давнє значення міста…” Про те, хто і коли знищив княжий дерев’яний замок невідомо. Знаємо тільки, що відбудова замку, як оборонного форпосту Галицького староства, розпочалася у середині ХІV ст., після того, як Галичина і Західна Волинь відійшли до Польщі. Одні історичні джерела приписують будівництво дерев’яно-земляного замку Казимирові Великому, інші стверджують, що твердиню спорудив волинський воєвода Любарт у 1350-1352 рр. У кожному разі відомо, що Галицький замок відбудовували майже ціле сторіччя і з кінця ХІV до ХV ст. він був одним із найбільших в Галичині. Тоді його залога налічувала понад тисячу осіб. У замку було кілька десятків малих гармат, чимало вогнепальної зброї. З деяких першоджерел стає відомо, що будівництво замку почалося у 1367 році, коли Галич отримав статус міста на магдебурзькому праві і став резиденцією старостинської королівської влади, опорним центром магнато-шляхетського панування на Галицькій землі, окупованій польською короною ще в кін.14 ст.(3)

Галицький замок 1490 р. штурмувала селянська армія під проводом Мухи, у 1620, 1621 рр. його намагалися здобути татари. Під час визвольної війни українського народу (1648–1654 рр.) твердиню тримала в облозі армія С. Височана, а влітку 1649 р. фортецю здобули війська Б. Хмельницького.

Перебудову замку провів у ХVІІ ст. галицький староста А. Потоцький, який виділив на це 42 тис. злотих. У Постанові сейму від 1658 року зазначено, що А. Потоцький власним коштом відреставрував його: “від землі спорудив нові мури і обвів їх шанцями і редутами чужоземним способом”. План реконструкції розробив італійський інженер Франсуа Корразіні. Перебудований замок мав трикутну форму, охоплював територію 1,7 га, мав дві тераси, три муровані башти по кутах, дев’ять комор, архів гродських і земських актів, канцелярію, приміщення суду. В замку була каплиця св. Катерини.

Наступного удару зазнав Галицький замок під час турецько-польської війни 1676 р. Війська Ібрагіма Шайтан-Паші взяли твердиню. Залога, якою керував комендант Лаховський, майже без бою віддала замок, який турки пограбували і висадили у повітря частину оборонних стін та веж. Згодом замок відбудували, але через розбудову нового міста-фортеці Станіславова галицька твердиня поступово втратила своє оборонне значення і запустіла. Згідно з розпорядженням губернатора 1767 р. частину вцілілих мурів розібрали, а матеріал використали для будівництва міста біля пристані. Руїни, що залишилися від дав-ньої фортеці, бовваніли над Галичем аж до кінця ХХ ст.

Нині Галицький замок охороняє держава. Згідно з Генеральним планом розвитку Національного заповідника “Давній Галич” на 2001-2015 рр. тут ведуть реставраційні роботи. У проекті реставрації цієї національної па-м’ятки передбачено відновити вцілілі мури, південнозахідну вежу та каплицю св. Катерини, відтворити оборонну стіну між вежею і каплицею.

Церква Різдва

Нікому з дослідників ще не поталанило встановити дати побудови церкви, хоча наукові пошуки тривають понад двісті років. Найвірогідніше, що мурована церква Різдва Христого збудована у ХІV ст. До відкриття Я. Пастернаком 1936 р. фундаментів літописного Успенського собору в Крилосі церкву вважали княжою катедрою.

У ХVІ ст. церкву Різдва Христового згадано в історичних джерелах як головну культову споруду ремісничих об’єднань, цехів. польський король Сигізмунд ІІІ 1593 р. затвердив статут гончарного цеху в Галичі, згідно з яким церква Різдва Христового була його власністю. А вже за рік храмом опікуються братства.

Упродовж ХVІ–ХVІІІ ст. церкву Різдва Христового кілька разів руйнували татари і вона прийшла навіть в запустіння, але вже у другій полови-ні ХVІІІ ст. її починають відбудовувати і вона набуває сучасного вигляду. Один із дзвонів для дзвіниці вилито 1785 р. Тоді ж зроблено дерев’яний різьблений позолочений одноярусний іконостас, виготовлено три металевих панікадила.

Церкву реставрували 1825 р. Керував відбудовою архітектор Берґер. Власне тоді з північного і південного боків ліквідували контрфорси, у притворі розмістили відсутні раніше хори.

Подальша історія церкви пов’язана з особою отця Миколи Винницького (1869–1929), який 1895 р. став співпрацівником, а за 7 років – парохом Галицької парохії. Він і допоміг архітекторові Л. Левинському реставрувати (1904–1906) храм. Після реставрації церква набула сучасного вигляду. До початку ХХ ст. вона була покрита двосхилим дахом із бароковим західним фронтоном. До західного фасаду прилягала дерев’яна дзвіниця. Під час реставрації (1904–1906) споруджено нову баню, відновлено інтер’єр. Після закінчення робіт церкву освятив 1906 р. митрополит Андрей Шептицький.

За політичними поглядами настоятель церкви Різдва отець Микола Винницький був москвофілом. На початку Першої світової війни він спів-працював з організацією «Карпаторуський освободительний комітет», яка пропагувала об’єднання з Росією. Австрійська влада жорстоко переслідувала москвофілів. Разом із 127 жителями Галича отець Микола потрапив до австрійського концтабору в місті Талергофі. За кілька років йому, одному з небагатьох, вдалося повернутися додому. З ініціативи священика і в пам’ять про жертви австрійського геноциду біля церкви 1929 р. було зведено пам’ятник, на якому викарбувано прізвища 20 жителів Галича, замучених у Талергофі.

У церкві 1960 р. провели ще один ремонт, ґрунтовно оновлено внутрішній інтер’єр. Олійний