воно в першій половині травня. Основна відмінність літнього періоду вологих субтропіків - велика кількість та інтенсивність опадів (600-1200 міліметрів за весь період при 200 міліметрів за окремі дні). Протягом 6-8 днів на місяць можливі грози. В липні-серпні відносна вологість досягає 80 відсотків, абсолютна - 23 мбар, що в поєднанні з високими температурами повітря сприяє формуванню дуже спекотної і дуже вологої погоди - 10- 20 днів за місяць. Для помірно вологих субтропіків також характерне дуже тепле, але засушливе літо. Опадів випадає близько 120 міліметрів. Відносна вологість біля 40 відсотків. Літо характеризується стійким погодним режимом і незначною мінливістю метеорологічних елементів. Швидкості вітру мінімальні (1-3 м/с), що служить негативним фактором при проведенні кліматотерапії в спекотні, сонячні дні. Літо можна вважати відносно сприятливим періодом для перебування в цій зоні мешканців інших кліматичних регіонів. Необхідно враховувати, що у вологих субтропіках досить часто виникають умови задухи, які можуть значно знижувати ефективність лікування і відпочинку. Фактором ризику тут є також значна біологічна активність сонячної радіації, тому можливе перегрівання організму. Їх слід корегувати переносячи сонячні ванни на ранкові години і в надводні аеросолярії із згладженим термічним режимом.
Осінь в даній зоні, так як і в районах із середземноморським типом клімату, за всіма медико-кліматичними показниками сприятлива для лікування і відпочинку. Однак тут ще в більшій мірі зберігається імовірність ускладнення реакліматизації при поверненні в райони північних і помірних широт [13, 63-69].
Отже, клімат створює винятково сприятливі умови для лікування та відпочинку, для формування у певній місцевості санаторно-курортних комплексів.
Водні рекреаційні ресурси.
В організації відпочинку особлива роль належні водним об'єктам. Можливість займатися різноманітними видами спорту, мікрокліматичний комфорт, естетична дія берегових мальовничих ландшафтів, зміна вражень - все це, діючи в комплексі, сприяє тому, що водойми цілком можна вважати природними лікувальницями. Ось чому більша частина рекреаційних закладів і майже всі заклади короткочасного відпочинку населення розміщуються або безпосередньо на берегах водойм, або поблизу них.
Для правильної оцінки ситуацій, що виникли в районах масового рекреаційного водокористування, розробки обґрунтування рішень з його оптимізації дуже важливо враховувати, що водні рекреації - неоднозначне поняття. Воно включає в себе різні види відпочинку і спорту, які суттєво відрізняються сезонами максимального розвитку, вимогами до природних і антропогенних факторів, дією на навколишнє середовище. Про це наочно свідчить вже сам перелік найбільш масових видів рекреаційних занять на водоймах: купання, рибальство (з судна, з берега, з льоду), відпочинок на парусних і веслових суднах, відпочинок з використанням моторного малолітражного флоту, воднолижний спорт, туризм, підводне полювання, полювання на водоплавну здобич. Різноманітність водних видів відпочинку і спорту вимагає диференційованого підходу до вирішення і рекреаційного водовикористання як для різноманітних типів водних об'єктів (річка, озеро, водосховище, море), так і межах кожного досить великого водного об'єкта [13, 70].
З пануванням пустельного і напівпустельного клімату пов'язаний слабкий розвиток поверхневого стоку. Загальний обсяг річного стоку - 350 кілометрів кубічних (менше, ніж на інших материках). Шар стоку на більшій частині Австралії - близько 50 міліметрів на рік, лише на навітряних схилах Великого Вододільного хребта 400 міліметрів і більше. 7 відсотків площі Австралії належать басейнові Тихого океану, 33 відсотки площі - басейнові Індійського океану. 60 відсотків території материка займають області внутрішнього стоку з рідкими тимчасовими водотоками ("лементами"). Найбільші і найдовші лементи належать басейну озера Ейр (Куперс-Крик, Дайамантина та ін.). Стік у лементах спостерігається тільки після епізодичних літніх злив. На карстовій рівнині Налларбор поверхневий стік відсутній. Більшість рік зовнішнього стоку короткі, з невиробленим подовжнім профілем і нерівномірним режимом стоку, судноплавство є лише у низов'ях, мають переважно дощове живлення.
Повені відповідно до сезону дощів у більшості рік літні, лише у Південній Австралії - зимові, а на південному сході - осінні. Найбільш повноводні і рівномірні за стоком - ріки, що починаються у Великому Вододільному хребті; найнепостійніші - ріки західного узбережжя, що стікають з напівпустельних прибережних плато. Найбагатоводніша ріка Австралії - Муррей (Марри) з головною притокою Дарлінг - найдовша ріка Австралії (довжина 2740 кілометрів), але найменш повноводна. Ріки Східної Австралії мають великі запаси гідроенергії, однак вода використовується переважно для зрошення земель. Найважливіші гідроенергетичні та іригаційні спорудження є на pіках Муррей, Маррамбіджи і Лакдан (Новий Південний Уельс), Орд і Суон (Західна Австралія), Бердекін (Квінсленд). Велике гідротехнічне будівництво ведеться в Сніжних горах для перекидання вод Сноуї-Рівер у систему Муррея, що дозволить зросити великі площі земель у головних сільськогосподарських районах Австралії.
На території Австралії багато стародавніх озерних улоговин, що заповнюються водою лише після епізодичних дощів. Більшу частину року вони вкриті глинисто-солончаковою кіркою. Найбільші озера Австралії - Ейр, Торренс, Амадієс, Герднер. Великі скупчення дрібних озер (до 400) на південному заході Австралії - рівнина Солоних озер.
Особливість Австралії - її багатство на підземні води, що накопичуються на глибинах 1,5-2 кілометра. Більше ніж 15 артезіанських басейнів займають синеклізи фундаменту. Великий Артезіанський басейн у Центральній низовині - найбільший у світі (пл. 1736 тис. км2).