Наш турист дізнається, що у нас обмаль готелів, які реально відповідають европейському рівню, але ціни в деяких з них, набагато перевищують рівень послуг, що пропонуються. На щастя, починаючи з цієї осені, він вже не зіткнеться з ситуацією, коли ціна одного й того ж номера для нього і для громадянина України різниться і пояснити причину цієї дискримінації (ціни вище у два рази) ніхто не може. Він, звісно, не здогадується, що у столиці вартість його номера містить 15-20 відсотковий готельний збір – податок з обороту, котрий депутати міськради вважають найкращим засобом стимулювання готельного бізнесу і притоки туристів. Доречі, навіть знаходячись на центральних вулицях Київа, віне не зможе знайти звичного в будь-якому європейському місті центра турінформації.

Цей перелік сервісних непереливок, що стосується просування туриста, його харчування, інформаційного забезпечення суттєво погіршується по мірі просування від столиці. На всі маленькі історичні міста, а їх, як відомо, більш 140, існує тільки десяток-другий приватних готелів, що виникли протягом останніх років.

До речі, рівень туристичної активності у наших співвітчизників останнім часом почав неухильно зростати. Тому з цими ж непереливками зустрічається й український турист, що став більш прискіпливо ставитися до рівня туристичного сервісу (опитування з приводу рівня туристичних послуг в мілих містах України серед вітчизняних туристів показало, що 80 % респондентів ним незадоволені, і, що це суттєво гальмує здійснення подорожей малими містами України).

Однак, сплативши достатньо великі гроші за неіснуючий комфорт, наш герой зможе константувати, що більшість запропонованих для огляду туристичних об’єктів здалися йому занедбаними. Дійсно, стан багатьох історичних пам’яток є незадовільним і, можна собі уявити, яке почуття і яка “повага” до нас, як до нації народжуються в душі наших гостей, коли вони спостерігають відношення української спільноти до величної скарбниці нашого минулого.

Керівникам, які знають, що на ремонт та реконструкцію музеїв, історико-культурних заповідників з бюджету виділяються копійки, ця ситуація зрозуміла. Але чому турист, котрий здолав тисячі кілометрів, щоб на власні очі побачити те, що йому яскраво змальовувала рекламна брошура, повинен зосереджуватись на наших проблемах? Загалом це пояснює сумну тенденці зниження потоку іноземних туристів з Заходу в Україну, а також його структуру. Статистика відвідувань країни дозволяє зробити наступні висновки:

організовані іноземні туристи становлять лише невелику частину з загальної кількості перетнувших кордон;

для зменшення ризику, що пов’язаний з вітчизняним сервісом, іноземні туристичні фірми надають перевагу лише декількам розкрученим туристичним центрам;

відсоток мандрівників, – як іноземних так і вітчизняних, що подорожують малими містами України, незначний у порівнянні з кількістю туристів, що приїздять у великі міста.

Вражає число потенційних витрат від недостатнього розвитку туризму. Оскільки навіть існуючий туристичний потенціал України використовується лише на третину, за висновками експертів, “недополучение” складає близько 10 млрд. доларів за рік. Хоч прибуток від туризму може стати стратегічним ресурсом розвитку як регіонів, так і країни загалом.

Але як зробити ривок у розвитку галузі? Як відкрити світові наші скарби? Як це не дивно, вирішення питань державного регулювання туризму у відповідності з міжнародними нормами – завдання складне, але воно має простий розв’язок. Протягом останніх років осмислення потенціалу туризма у контексті вибору стратегій національного розвитку поступово виносить його на перший план. Держава розпочинає здійснення спроб активного впливу на його подальший розвиток. Найбільш важливим кроком останнім часом стала Державна програма розвитку туризма на період з 2002 до 2010 р., яка була прийнята Кабінетом Міністрів України у квітні 2002 р.

Державна програма розвитку туризма на період з 2002 до 2010 р. – це документ, що скеровує головні напрямки розвитку туріндустрії на цей період. Кабінетом Міністрів України та Державною туристичною адміністрацією України найближчим часом буде прийнято низку документів, що деталізують програму, наприклад, з розвитку інфраструктури туріндустрії, з підтримки окремих напрямків туріндустрії, зі створення цілісної інформаційної системи тощо.

Держава розпочинає системний і поступовий наступ на:

лібералізацію стосунків у сфері туризму;

популяризацію туризму як стратегії розвитку окремих регіонів і держави загалом;

забезпечення інституціональної підтримки розвитку туризму;

ефективне заохочування ресурсів для розвитку галузі;

приватизацію колосальної за об’ємом бази оздоровчих закладів, яка до цих пір існує в режимі “радянських економічних реалій”.

Та це є тільки передумови розвитку. Внутрішньою пружиною, котра підштовхне справу, може стати здатність наших громадян, малого та потужного бізнесу на місцях створити такі умови сервісу, такий рівень туристичних продуктів, які б переконали як внутрішній так і зовнішній ринок, що саме тут знаходиться обіцяний туристичний рай.

Тут ми підійшли до ключової, на наш погляд, проблеми позитивних економічних зрушень. На мить уявімо, що раптово, за ніч, нормативні акти, які регулюють розвиток туризму в Україні, будуть приведені у відповідність до стандартів країн, де туризм процвітає (автори впевнені, що, до речі, це досить швидко може відбутися). Що станеться з ранку наступного дня? А нічого. Тому, що розквіт туризму як стратегічної галузі передбачає наявність високо професійної