Згідно статті 17 Закону України "Про тваринний світ" рибальство, як один із видів використання тваринного світу, це – "промислове добування риби, водних безхребетних і морських ссавців, а також любительське і спортивне рибальство та добування водних безхребетних у рибогосподарських водоймах" [1].

Як свідчить історія, рибальство є одним з найдревніших способів добування їжі і тією господарською діяльністю, яка на всій земній поверхні впродовж багатьох віків була домінуючою, а в деяких регіонах зберегла це значення і досі. Пізнішим, як господарча система, став морський промисел.

Однак сліди обох з названих галузей господарства губляться в сивій давнині.

Встановити історично початок рибної ловлі неможливо. Вже з епохи палеоліту на територіях древніх поселень зустрічаються кістки риб [2]. Враховуючи тодішню велику кількість риби в річках і в морях, в особливості під час нересту, можна вважати, що на самому початку періоду рибальства її ловили просто руками, без всяких пристосувань. Такий спосіб ще до недавна практикувався й у нашого народу. Під час масового ходу риби, стоячи проти течії, вони викидали її на берег просто руками. Рибу також легко добували й мешканці морських узбереж. Рибний промисел на той час був одним із основних промислів населення нашого краю.

Очевидно, цей період був лише підготовчим і рибальство, як самостійну галузь господарства, треба вважати сформованою з часу застосування людьми спеціальних, хоч і найпростіших, знарядь лову.

За даними науковців, першими знаряддями лову були списи, за допомогою яких можна було заколоти рибу прямо з берега чи знаходячись в неглибокій, прозорій воді. З часом з’явилися й риболовні гачки, остроги, жерлиці, зубчаті наконечники стріл й гарпуни. Для їх

виготовлення переважно використовувались органічні матеріали: дерево, кістка, стулки раковин [3].

Виникнення рибальства було викликано цілим рядом причин. Нині встановлено, що діяльність первісної людини напряму була динамічно зв’язана з навколишнім природним середовищем. Очевидно, що суспільство намагається вибрати таку форму господарської діяльності, яка б забезпечила йому отримання максимального енергетичного продукту при мінімальному ризику. Таким чином, зміни в географічному середовищі неминуче приводили до змін у господарській діяльності людини.

Поступовий розвиток рибальства призвів й до появи такої гілки рибної галузі господарства, як рибництво.

Згідно сучасного законодавства, "рибництво" є штучне розведення і природне відтворення водних живих організмів, які перебувають у неволі у спеціально створених штучних рибницьких або інших пристосованих для цього спорудах, ізольованих природних чи штучних водоймах [4].

За свідченнями істориків, вирощування риби в ставках почалося ще з найдавніших часів. Посадка заплідненої ікри та риби в спеціальні ставки і басейни для вирощування застосовувалися ще в стародавньому Китаї. Зачатки рибництва в Європі відносяться до епохи розвитку римської культури. Римські письменники Варрон, який жив до нашої ери, і Колумела, який написав у І ст. до н. е. книгу про сільське господарство, розказували, що багаті римські патриції будували ставки для утримання цінних порід риб, де остання не тільки підгодовувалася, а й розводилася [5].

Розвиток ставкового рибництва як галузі сільського господарства відноситься до пізнішого часу – середніх віків. Одне з найстародавніших рибних господарств Європи "Віттінгау" (Чехословакія) було побудоване в 1358 р. У кінці XIV ст. були збудовані ставкові господарства в Галичині, Богемії, Баварії, Франконії та в інших тодішніх державах та провінціях.

На той час рибу розводили примітивним способом: в одних і тих самих ставках вона нерестилася (розмножувалася) і нагулювалася до споживацької ваги; вирощування її до ринкової ваги продовжувалося 5-6 років. Єдине, що відрізняло рибництво в середньовічних ставкових господарствах від ведення господарств в озерах було те, що регулювання рибного стада в ставках проводилося шляхом спуску води.

Недосконалість техніки рибництва призводила до того, що в неблагополучні за метеорологічними умовами роки все потомство гинуло ще у вигляді ікри або в стадії личинок, які тільки виклюнулися з ікри.

Навіть у XVII ст., коли для розмноження риби і для вирощування молоді обладнували спеціальні ставки і проводили відбір найкращої риби на плем’я, ряд господарств залишалися без приплоду іноді декілька років підряд [5, с. 6].

У XVII ст. ставкове господарство Західної Європи прийшло в занепад. Багато ставків було спущено і їх дно було використано під засіви полів та випаси худоби. Такий занепад рибництва був спровокований різким зниженням цін на продукти тваринництва та промислового рибальства.

Середньовічні форми ведення ставкового господарства з тривалим тер-міном вирощування риби, виснаження ставків без вживання меліоративних заходів затримували зниження собівартості продукції. Внаслідок чого ставкове господарство не витримувало конкуренції з сільським господарством і промисловим рибальством в ріках, озерах, морях [5, с. 7].

До початку другої половини ХІХ ст. було досягнуто значне покращання техніки рибництва: було поліпшено стадо виробників за рахунок швидко ростучих порід коропу; термін вирощування риби був скорочений до 3-х років; введено літування ставків, що забезпечило підвищення їх продуктивності. Такі покращання зробили можливим обновлення і подальший розвиток ставкового господарства.

У середині ХІХ ст. починає з’являтися інтерес до ставкового господарства і в Росії. У журналі "Вісник" за 1856 рік професор Усов писав: "Россия рыбой богата, большой нужды в ней нет, но только в немногих благословенных местностях рыба составляет часть народного продовольствия. В средней же России крестьянин по большей части питается