Як бачимо, не тільки за існуючими недалекими згадками наших дідів, а й за наявністю закинутих, занедбаних, але колись процвітаючих ставкових господарств ми маємо практичне підтвердження актуальності цього питання.

Однак надії кращих людей того часу щодо розвитку рибництва та забезпечення свіжою рибою населення, надії нагодувати кожного селянина залишилися мріями, і короп далі столу поміщика й фабриканта не пішов [5, с. 7].

Лише на початку ХХ ст. великі землевласники та орендатори зай-нялися розвитком ставкового господарства. І вже перед початком імпері-алістичної війни в царській Росії нараховувалося близько 25 тис. га таких ставків. Більша їх частина знаходилася в західній Росії, в районах , де після імперіалістичної війни з’явилися нові держави – Польща, Литва, Латвія, Естонія. А в межах кордонів колишнього Радянського Союзу ставкове господарство знайшло свій розвиток лише в Україні та в Білорусії [5, с. 8].

Таким чином, поступово набравши широких масштабів, система рибного господарства потребувала централізованого керівництва та організації, в зв’язку з чим виникла необхідність в державному управлінні й формуванні правової бази в цій галузі.

Короткий огляд та аналіз основних законодавчих документів щодо врегулювання рибальства, що були прийняті на той період і стали фундаментом сучасного законодавства щодо піднятого питання є можливим зробити починаючи з 1917 року.

Так, 9 грудня 1918 р. Розпорядженням Робітничого та Селянського Уряду РСФСР було створено Головне управління по рибальству та рибній промисловості [6, с. 45].

Декретом Ради Народних Комісарів "Про реорганізацію Головного управління по рибальству та рибній промисловості в Росії та його органів на місцях" від 26 лютого 1920 р., яким надані Управлінню повноваження та поставлені перед ним завдання були поповнені та розширені, проголошувалось, що завданнями Управління є "общее заведование и распоряжение всеми промысловыми рыбохозяйственными угодьями в пределах территории Республики со всеми их специальными оборудованиями..; организация и ведение рыболовного хозяйства, включая добычу и промысловую обработку рыбы и её продуктов в обще-государственном масштабе, всестороннее развитие и усовершенствование этого хозяйства в организационном и техническом отношениях и использование его продуктов; снабжение в установленном порядке предметами рыбопромыслового и судоходного снаряжения и технической одеждой всех рыбопромысловых предприятий Республики, а также их рабочих и ловцов; искусственное рыборазведение и акклиматизация объектов рыболовства в промысловых угодьях; обследование состояния рыболовной промышленности внутри страны и заграницей; наблюдение за правильным применением действующих законов и правительственных распоряжений в области рыболовства и рыбоводства; принятие всех вообще мер, вызываемых интересами рыбного хозяйства страны; выработка твердых цен на рыбу и рыбные продукты…” [6, с. 46-47].

Вперше на законодавчому рівні було урегульовано таке питання, як залучення науки до розвитку рибної промисловості. Пункт "е" зазначеного Декрету проголошував, що одні із завдань Управління є також: "Организация новых и обьединение существующих научно-прикладных учреждений в области промыслового рыболовства, как-то: лабораторий, обществ, опытных станций, заводов и подобных учреждений этого рода" [6, с. 47].

Таким чином, початок в формуванні правової бази щодо врегулювання рибальства та рибництва в країні було покладено.

З часом більше уваги стало приділятися правоохоронним моментам у рибопромисловій галузі. У 1935 р. в законодавчих актах Уряду СРСР з’явилися такі нові терміни, як "рибогосподарчі водойми", "охорона та відтворення рибних запасів", "правила регулювання рибальства", "квиток на промисел", "органи рибопромислового нагляду", "адміністративний штраф" та інші. Постановою Ради Народних Комісарів СРСР "Про регулювання рибальства та охорону рибних запасів" від 25 вересня 1935р. завідування водоймами загальносоюзного значення (в рибогосподарському відношенні), регулювання в них рибальства, нагляд за ним, а також проведення заходів щодо відтворення та охорони рибних запасів було покладено на Народний Комісаріат харчової промисловості (в складі Головрибвод) [6, с. 68-73].

У подальшому основні вимоги до організації рибної ловлі, порядку збереження та відтворення рибних запасів на території Радянського Союзу були закріплені в Положенні про охорону рибних запасів і про регу-лювання рибальства в водоймах СРСР, затвердженому вже Міністерством рибного господарства СРСР та постановою Ради Міністрів СРСР від 15 вересня 1958 р., з послідуючими доповненнями та змінами [7].

Це Положення діяло майже 30 років.

Окрім положень та правил існував цілий ряд підвідомчих актів – інструкцій, листів, вказівок, розпоряджень.

У 1960-х роках в результаті активного розвитку промисловості в державі виникла необхідність у більш посиленому захисті водних об’єктів – річок, озер, морів, як середовища помешкання риби, від забруднення промисловими, побутовими та іншими стічними водами. З цією метою 22 квітня 1960 р. Радою Міністрів СРСР було видано постанову "Про заходи по упорядкуванню використання і посиленню охорони водних ресурсів СРСР" [8, с. 100-103].

А в 1974 р. вийшов Указ Президіума Верховної Ради СРСР "Про посилення відповідальності за забруднення моря речовинами, шкідливими для здоровя людей та для живих ресурсів моря", яким були визначені за такі порушення не тільки штрафи, а й кримінальна відповідальність у вигляді позбавлення волі [8, с. 231-232].

Для досягнення найбільш раціонального використання рибних запасів на території СРСР 13 травня 1976 р. Постановою Ради Міністрів СРСР було запроваджено ліцензійний порядок лову цінних порід риби. А 31 січня 1976 р. наказом Міністерства рибного господарства № 62 було затверджено Типове положення про порядок вилову риби цінних порід по ліцензіях, згідно якого ліцензійний, тобто за плату, вилов цінних порід риби проводився в окремих