Скандинавська модель

Подаємо узагальнену модель "середньостатистичного" клубу Швеції, яку описав Бенгт СивиЛіус – генеральний секретар Шведської Конфедерації спорту в 1996р. У Швеції існує 45 тис. спортивних клубів, у яких займається кожний четвертий мешканець країни. Клуби утворюються навіть; у невеликих населених пунктах і тільки на добровільних засадах. Для утворення клубу необхідні три умови: написаний статут, сформований виконком, та визначена назва. Вищим органом управління клубу є щорічні загальні збори його членів.

У шведському клубі вся робота будується на громадських завадах. Людей мотивують спільні інтереси, прагнення збагатити себе враженнями. Самовдосконалення є метою перебування в клубі, воно стимулює людей робити свій внесок у діяльність клубу [4].

У Швеції працюють як моноклуби (футбольні, хокейні), так і мультиклуби (багатопрофільні, які складаються з декількох секцій). У кожному з них однакова схема керівництва, що передбачає три посади: головні, секретаря, скарбника. Голова клубу – харизматична особа, він – лідер, вожак, а не чиновник. Від нього всі очікують нових ідей і здорового глузду в керівництві тими, хто працює в клубі на добровільних засадах, він не повинен відходити від цілей та завдань, що викладені у статуті, стимулювати всіх членів клубу до розширення контактів з клубними партнерами. Такий стиль роботи є гарантом того, що люди прагнуть стати членами клубу.

Німецька модель

Представляємо узагальнену модель оздоровчого клубу Німеччини, спроектовану на підставі низки публікацій [4].

Спортивно-оздоровчими клубами в Німеччині вважаються клуби невисокого рангу з середніми прибутками, тобто клуби для занять широких верств населення. Разом з тим, це може бути добре обладнане приміщення сільського клубу або гольф-клубу для забезпечених або міського клубу менеджерів для занять спортом та проведення бенкетів. За останні 30 років клуби Німеччини значно змінилися у трьох напрямах: обслуговування осіб, що не прагнуть високих спортивних результатів; однакове обслуговування чоловіків та жінок; обслуговування представників усіх вікових груп.

У 1995 р. 25,9 млн. чоловік були членами 85 519 клубів Німеччини. Членство у спортивних клубах безумовно переважало членство в інших добровільних організаціях країни.

Оптимальна організаційна структура мережі спортивних клубів Німеччини характеризується такими параметрами:–

необхідно мати один клуб у середньому на 1 тисячу мешканців;–

кожен клуб повинен передбачати програми для людей обох статей та всіх вікових груп;–

для кожного клубу є обов'язковими програми занять, які передбачають чи не передбачають участь у змаганнях;–

членство у клубах платне (внески складаються з розрахунку оплати в середньому 1 години роботи кваліфікованого спеціаліста);–

у кожному клубі бажано культивувати не менше 10 видів занять;–

усі інші види, які дають змогу культивувати кліматичні та географічні умови, повинні бути передбачені в сусідньому клубі в радіусі 1 години їзди [4].

Мережа клубів щороку організовує 10 млн. спортивних заходів та проводить 8,2 млрд. різноманітних курсів. Складова частина діяльності клубів – підготовка кадрів для роботи в ролі спортивних керівників на громадських засадах. У країні налічується 1,4 млн. чоловіків та жінок, що добровільно працюють головами, членами президій, суддями, скарбниками. Фахівці підрахували, що держава заощаджує щороку 3,6 млрд. марок за рахунок неоплачуваної праці.

Спортивно-оздоровчі клуби у своїй діяльності дотримуються таких принципів:–

не існує не бажаючих займатися, існує неефективна організація;–

початківцям слід пропонувати заняття у спрощеній формі, щоб вже перші кроки принесли успіх;–

повинен бути хтось (інструктор, приятель, родич), хто залучить початківця до занять;–

шлях до систематичних оздоровчих занять – це майже завжди шлях двох [4].

Окрім суто теоретичних принципів, є такі практичні:–

доступність цін за послуги;–

товариство однодумців під час сумісного дозвілля, свят, забав;–

увага кожному з боку інструктора;–

обладнання залів сучасними тренажерами;–

участь молоді в організації власного дозвілля та розробці програм;–

колективні заняття [4].

На відміну від громадських клубів, приватні клуби в Німеччині називають "студіями", їх налічується понад 5 тисяч, у тому числі 550 – жіночих. Одним із прикладів приватного клубу є фітнес-студія. Як правило, це добротно обладнане приміщення, у якому, крім спеціальних тренажерів, пропонують інші види послуг: індивідуальні тренажери, обладнання; пристосування до різних рівнів підготовки тих, хто займається, цільові програми для вдосконалення різних частин тіла, персональні заняття, документально оформлені індивідуальні плани тренувань.

Студії приваблюють клієнтів тим, що прагнуть задовольнити індивідуальні запити та пропонують послуги відповідно до рівня фізичного стану клієнта. У своїй роботі вони часто відступають від загальноприйнятих у спортивній педагогіці методик та настанов.

Відвідує фітнес-клуби в Німеччині переважно молодь. Вік 60 % членів студій – від 19 до 30 років. Одначе терміни перебування в них значно менші, ніж у громадських клубах. У середньому 40 % учасників студій вибувають з них упродовж року.

Отже, ми опрацювали інформацію про історію виникнення та сучасний стан міжнародного руху "Спорт для всіх". Значна кількість країн-членів руху, актуальність завдань, які він вирішує у різних країнах світу, дають надію сподіватися, що найближчим часом Україна також активізує оздоровлення населення засобами фізичної культури та стане активним членом міжнародного оздоровчого руху.

Інформація про фізкультурно-оздоровчий менеджмент у зарубіжних країнах та окремі моделі фізкультурно-оздоровчих клубів можуть стати у пригоді майбутнім фахівцям при організації процесу надання платних фізкультурних послуг.

Висновки

Отже, в умовах