сучасного матеріального виробництва до фізичних і безпосередньо пов'язаних з ними здібностей працівників пред'являються нові вимоги. Все більше видів праці вимагають замість грубих фізичних зусиль тонко скоординованих і точно розрахованих рухових дій, замість небагатьох суто стереотипних навичок – здібності опановувати все новими вдосконаленими формами рухів. Вже в числі існуючих професійних спеціальностей немало таких, майстерність і виробничі досягнення в яких істотно залежать, образно кажучи, від витонченої культури рухів (як, наприклад, у налагоджувачів складних промислових агрегатів або випробувачів нової техніки, зокрема авіаційної). В багатьох сучасних трудових процесах потрібні також підвищена лабільність і стійкість функцій органів чуття (аналізаторів), загальна психофізична витривалість і ряд інших фізичних і безпосередньо пов'язаних з ними здібностей. Таким чином, технічний прогрес у сфері праці не знімає, а в певному аспекті усугубляє необхідність фізичної підготовки до трудової діяльності, хоча і в іншому, ніж раніше, відношенні.
Основними з вирішуваних в процесі фізичного виховання специфічних задач є: 1) задачі по оптимізації фізичного розвитку людини у напрямку всебічного розвитку властивих їй фізичних якостей, вдосконалення рухових здібностей, зміцнення і багаторічного збереження здоров'я; 2) специфічні освітні задачі, що передбачають системне формування необхідного в житті індивідуального фонду рухових умінь, навичок і пов'язаних з ними знань ("фізичної освіти"). Конкретніше кажучи, суть цих двох груп задач, що виражають специфічну спрямованість фізичного виховання, полягає в наступному.
"Функціями спорту" при строгому тлумаченні їх прийнято називати похідні від його суті і разом з тим залежні від конкретних умов його культивування властивості, які виражаються в характері дії спорту на людину і людські відносини, дозволяють задовольняти через спорт певні потреби особи і суспільства. В зв'язку з цим говорять про роль спорту, його значення і призначення в суспільстві.
Як ясно вже з ввідного визначення поняття "спорт", основу специфіки його функцій складає те, що він виник, розвивався і розвивається як діяльність власне-змагальне, яка як би спеціально пристосована для максимального виявлення, уніфікованого порівняння і об'єктивної оцінки певних людських можливостей у формі змагання, орієнтованого на перемогу або можливе високе досягнення в самій цій діяльності змагання.
Згідно з Європейською Хартією, оздоровчі програми, які поширюються в країнах-членах міжнародного руху, повинні враховувати їх особливості: політико-адміністративні, культурні, соціальні, економічні та ін. Саме тому кожна країна має свої програми. Вони можуть бути подібними або значно відрізнятися одна від одної.
Одночасно єдиними є вимоги до формування програм:–
різноманітність, варіативність, можливість вибору оздоровчих занять;–
поступові, індивідуальні навантаження у межах можливостей тих, хто займається;–
підтримка й заохочення з боку державних та самодіяльних структур для підвищення мотивації до занять;–
просвітницька основа формування правильного розуміння принципів збереження здоров'я;–
оцінка, перевірка фізичного стану, рівня фізичної підготовленості та реакції на фізичне навантаження;–
наявність кваліфікованих, спеціально підготовлених фахівців.
Список використаних джерел
1. Введение в теорию физической культуры: Учеб. пособие для ИФК // Под общ. ред. Л. П. Матвеева. – М.: ФиС, 1983.
2. Всемирный научный конгресс "Спорт в современном обществе": сборн. – М.: ФиС, 1980.
3. Грнненко М.Ф. Саноян Г. Г. Труд, здоровье, физическая культура. – М.: ФиС, 1974.
4. Жданова О. та ін. Організація та методика оздоровчої фізкультури і рекреаційного туризму. – Луцьк, 2000.
5. Иващенко Л.Я„ Страпко Н.П. Самостоятельные занятия физическими упражнениями. – К.: Здоров'я, 1988. – 160 с.
6. Использование тренажеров в оздоровительных целях / Шелюженко А.А., Душанин С.А., Пирогова Е.А., Иващенко Л.Я. – К.: Здоров'я, 1984. – 136с.
7. Каганов Л.С. Развиваем выносливость – М.: Знание, 1990 (Новое в жизни, науке, технике. Серия "Физкульт. и спорт". – №5.) – 98 с.
8. Купер К. Аэробика для хорошего самочувствия: Пер.с англ. – 2-е изд., доп. и перераб. – М.: Физкульт. и спорт, 1989. – 224 с.
9. Линец М.М., Андрієнко Г.М. Витривалість, здоров'я, працездатність. – Львів, 1993. – 132 с.
10. Лозинский В.С. Учитесь быть здоровыми. – К.: Центр здоровья, 1993.-160 с.
11. Лоу Б. Красота спорта. М.: Радуга, 1984.
12. Матвеев Л. П. Основы спортивной тренировки. Гл. I. М., ФиС, 1977.
13. Матвеев П.П. Теория и методика физической культуры /Общие основы теории и методики физического воспитания; теоретико-методические аспекты спорта и профессионально-прикладных форм физической культуры: Учеб. для ин-тов физ. культуры – М.: Физкульт. и спорт, 1991. – 543 с.
14. Методология построения должных норм физической подготовленности. Сост. Е. Я. Бондаревский и др. – М.: ВНИИФК, 1983.
15. Мильнер Е.Г. Формула жизни: Медико-биологические основы оздоровительной физической культуры. – М.: Физкульт. и спорт, 1991. – 112 с.
16. Організм і особистість. Діагностика та керування / А.Магльований, В.Белов, А.Котова. – Львів: Медична газета України, 1998. – С. 250.
17. Пирогова Е.А. Совершенствование физического состояния человека. – К.: Здоров'я, 1989. – 168 с.
18. Пирогова Е.А., Иващенко Л.Я., Страпко Н.П. Влияние физических упражнений на работоспособность и здоровье человека. – К.: Здоров'я, 1986. – 152 с.
19. Спорт и образ жизни: сборн. – М.: ФиС, 1979.
20. Теория спорта // Под ред. В. Н. Платанова. – К.: Вища школа, 1987.
21. Теория спорта: учебник для ИФК. – К.: Вища школа, 1987.
22. Управление физическим состоянием организма. Тренирующая терапия / Хутиев Т.В., Антомонов Ю.Г., Котова А.Б., Пустовойт О.Г. – М.: Медицина, 1991. – 256 с.