Реферат на тему:

Рекреація, туризм і дозвілля: тлумачення і співвідношення понять 

Рекреація як одна з головних форм продуктивного використання вільного ча-су людини — суспільний, еконо-мічний і на--у-ковий феномен, для якого не мають значення між-галузеві та міждисциплі-нар-ні межі. Недивлячись на цю особли-вість, слід зауважити, що найбіль-ший вклад у її вивчення і розуміння вно-сить географія, у царині якої сфор-мувалася потужний нау-ко-вий напрям — географія рекреації і туриз-му.

Рекреація (фр.еcrеation, пол. rekreacja — відп-о-чинок, від лат. recreatio — відновлення сил) — від-новлення чи відтворення фізич-них і духовних сил, витрачених людиною в процесі життє-діяль-ності; рекреація включає різноманітні види діяльності у вільний час, спрямовані на відновлення сил і задоволення широкого кола особистих і соціальних потреб та запитів.

Рекреацію можна сприймати і як заплановану бездіяльність, яка здійснюється за чиїмось бажанням. У глибшому сенсі вона розглядається у зв’язку з емоційним досвідом та натхненням, що з’являється як наслідок рекреаційної дії. З іншого боку, рекреація може сприйматися як система ресурсів чи сервісу. І, врешті-решт, не буде помилкою розглядати рекреацію як будь-який тип або вид усвідомленого задоволення фізіологічних бажань і соціальних потреб особистості під час відпочинку.

Рекреаційна діяльність пов’язана з використанням ланд-шафтів і значних територій. І у цьому сенсі вона конкурує із сільським та лісовим господарством, рибаль-ством, промисло-вістю, гірничою справою та іншими ви-да-ми суспільної виробничої діяльності, де використовуються природні ресурси.

Розрізняють три форми використання часу, відведе-ного на рекреацію — туризм, лікування/оздоровлення та відпочинок. Для означен-ня цього часу і видів діяльності, які відбуваються в його межах, будемо використовувати поняття «рекреа-ційно-турис-ти-чний», яке включає всю (чи майже всю) сукупність явищ і процесів, пов’язаних з відновленням сил людини та задово-лен-ням її фізіологічних і соціальних потреб.

Саме туризм у сучасному світі сприймається як головна форма рекреаційної діяльності, перетворившись на потужну самостійну галузь нематеріального виробництва, яка задовольняє рекреаційні потреби.

Виникає логічне запитання про співвідношення семантичного навантаження наукових категорій «туризм» і «рекреація», оскільки дуже часто ці два поняття сприймаються і подаються в літературних джерелах як синоніми.

Досить поширеною є думка, що «рекреація» — поняття значно ширше, оскільки включає практично всі види діяльності людини у її вільний від роботи час, який вона проводить поза своїм постійним помешканням, тоді як «туризм» — поняття вужче і глибше, оскільки цей процес супроводжується споживанням відповідних послуг, тобто купівлею певної продукції/товару чи послуг і використанням ресурсного потенціалу території.

У Західному науковому світі дослідження рекреації тривалий час розвивалося незалежно від досліджень туризму. Традиційно туризм розглядався як комерційний економічний феномен, що базується на приватній основі. На противагу такому підходу рекреація і парки вивчалися як ресурс загальнодержавного використання і поширення. Тому дослідження рекреації фокусувалося на державному секторі. Вивчалися проблеми управління незайманою природою, неринкове оцінювання й аналіз рекреаційного досвіду. Вивчення туризму носило більш прикладний характер, який зосереджувався на традиційному приватному секторі (наприклад, туристична індустрія). Досліджувалися моделі подорожей, туристичний попит, реклама і маркетинг.

Такий поділ між цими видами діяльності зберігався до початку 1980-х років. Нині він значно знівелювався. І все ж, існують думки, що «туризм здійснюється в межах рек-реаційної основи», а прихильники іншої точки зору намага-ють-ся дове-сти, що «рекреація — компонент туризму».

Та все ж реальність така, що вивчення туризму і рекреації розширилося і переплелося в понятійному апараті й методичному інструментарії. Разом із зміною суспільства і впливом суспільно-географічних чинників демаркаційна лінія між рекреацією та туризмом стала розмитою і нечіткою. Ті ж, хто намагається знайти різницю, можуть припустити, що рекреація апелює до такої особливості людської психіки, як покладання на свої сили, тоді як туризм обслуговує явно тих, хто шукає розваг без значного дискомфорту. Але й ці аргументи стають умовними, оскільки швидкими темпами розвивається екологічний туризм, який спирається на активний відпочинок, за якого комфортність є мінімальною.

Однак очевидною є зростаюча конвергенція між туризмом і рекреацією у площині теорії, діяльності і впливів, особливо із зростанням комерціалізації рекреації і розпорошенням обов’язків у рекреаційній сфері між державними і приватними структурами. Разом із цим з’являється і необхідність розглядати рекреаційні і туристичні ресурси у комплексі як ресурси для різних видів діяльності під час дозвілля.

Таким чином, ми підійшли до зони впливу ще одного поняття — «дозвілля». На неупереджений погляд, це — родова до рекреації і туризму категорія, яка охоплює увесь вільний від роботи час і включає як рекреацію, так і туризм.

Важко не згодитися з тим підходом до розуміння дозвілля, який набув поширення в науковому світі. Під цим поняттям розуміється час впродовж якого індивідуум здійснює вибір і займається чимось добровільно.

В огляді значень поняття «дозвілля» доцільно виокремити три основні підходи до його вжитку:

часовий підхід, коли дозвілля розглядається як період часу, діяльності, стану інтелекту, в якому вибір є домінуючою рисою; у цьому сенсі дозвілля є формою вільного часу для особистості, простором для розвитку її здібностей, умінь і набуття навичок;

об’єктивний підхід, при якому дозвілля розуміється як протилежне роботі заняття, тобто це будь-який неробочий або той, що лишається після роботи, час;

суб’єктивний підхід, при застосуванні якого наголос робиться на якісних параметрах поняття, коли значна роль відводиться не стільки кількісним характеристикам (наприклад, кількість вільного часу), скільки особистісному сприйняттю дозвілля і його ролі, яке формується, зокрема, під впливом віросповідання й інших соціально-значущих рис; саме у цьому контексті слід розглядати дозвілля, яке може здійснюватися у будь-який час і визначатися характеристиками індивідуума та особливостями його світосприйняття.

З усього вищесказаного стає зрозумілим, що неможливо дати універсальні визначення дозвілля, рекреації і туризму, бо вони міняються в залежності від контексту і завдання дослідження. Загальне ж уявлення про взаємну підпорядкованість цих трьох понять може дати графічна логіко-структурна модель, яка вказує на місце дозвілля, туризму і рекреаційної діяльності в життєвому циклі індивідууму (рис. ).

На схемі, зображеній на рисунку 1, є дві області перекриття роботи і дозвілля:

бізнес-подорожі або бізнес-тури, що розглядаються як зорієнтовані на ділові цілі подорожі, а це і відрізняє їх від мандрівок, які здійснюються на дозвіллі і мають на меті відновлення психофізичної енергії, здобуття нових знань і вражень тощо;

«серйозне» дозвілля, яке розглядається у сучасному світі як засіб самовдосконалення, самовираження та професійної реалізації. Йдеться про технічну творчість, здобуття нових знань і вміннями, які, з одного боку, є способом проведення вільного часу, а з іншого — можуть стати чинником професійного росту.

Зарубіжні й вітчизняні географи одностайні у виокремленні відмінностей між рекреацією і дозвіллям. Вони розглядають дозвілля як часове поняття, а рекреацію — як поняття про дію. Але є певні розбіжності у використанні власне поняття «рекреація».

У західній науковій літературі широко вживаним є поняття «outdoorrecreation», тобто «рекреація поза домом». Це, природно, передбачає існування «indoor recreation», тобто рекреації вдома чи в межах іншого приміщення. Але вивченням цього виду рекреаційної діяльності займаються психологи, соціологи й інші фахівці. У пострадянській географії подібного розмежування немає. У поняття «рекреація» вітчизняні вчені апріорі закладають розуміння певного виду діяльності поза домом.  

Рисунок 1. Схема взаємного