дозвіллям і рекреацією.

Питання організації і проведення рекреації лише на перший погляд є простим та зрозумілим, бо кожна людина рано чи пізно, часто чи зрідка стикається із проблемами організації свого відпочинку. І по тому як людина у суспільстві реалізує власну потребу у відновленні психофізичної енергії можна говорити про ступінь розвитку самого суспільства та культурний рівень особистості.

Протягом тривалого періоду еволюції європейської або християнської цивілізації неодноразово змінюва-лося розу-мі-н-ня та усвідомлення як самої ролі рекреації у життє-діяльності людини, так і її соціа-ль-но-еконо-мічних функцій.

Книга книг — Біблія — дає нам, швидше за все, перші письмово зафіксовані уявлення про дозвілля і його не-обхідність: «Бог закінчив сьомого дня своє діло, що його творив був, і спочив сьомого дня від усього свого діла, що творив був. І благословив Бог сьомий день і освятив його; того бо дня спочив Бог від усього свого діла, що творячи зробив був».

Історія дохристиянської Європи дає сучасникам дві найяскравіші схеми організації людиною античного періоду власного вільного часу, які із певними видозмінами й доповненнями дійшли до наших часів — давньогрецьку та давньоримську.

У Давній Греції дозвілля було визначене як вивчення та споглядання найвищих цінностей світу — досконалості, краси, правди, знання, справедливості тощо. Це спогля-дан-ня вимагало звільнення особистості від щоденної фізичної праці, що і дозволяло спрямовувати її зусилля у русло інтелектуальних, естетичних та громадянських зусиль. Це було можливо тільки за умови чіткої стратифікації давньо-грецького суспільства. На разі лише еліта мала вільний час і одержувала можливість або створювати предмети матеріальної і духовної культури, або всотувати вже існуючі культурні цінності і досягати високого рівня духовності, тоді як нижчі соціальні прошарки повинні були працювати.

Серед давньогрецької еліти популярною формою ор-га-нізації дозвілля стали мандрівки як у межах Еллади, так і за її кордонами. Вони пов’язувалися із навчанням, пізна-н--ням прекрасного (твори мистецтва, природні ландшафти тощо), ознайомленням з архітектурою, лікуванням, поклонінням релігійним святиням, участю в різнома-н-і--т-них змаганнях ін-те-лектуального та спор-тив-но-го характеру.

На відміну від давньогрецьких часів, організація власного дозвілля громадянами Римської Імперії чітко не вказувала на їх соціальний статус, а сприймалася, швидше за все, саме як час для відпочинку після певної роботи.

Римляни інвертували давньогрецький ідеал дозвілля і перетворили його на функцію роботи. Саме в часи існування Римської Імперії закріпилися форми масової відпочинку і рекреації через спортивні змагання, ігри, бої гладіаторів тощо, які забезпечувалися правлячим класом і були розвагою для нього та для нижчих верств давньоримського суспільства. Організоване масове доз-вілля стало однією з передумов продуктивної суспільної праці. І сьо-год-ні актуальне гасло, яким керувалися давні римляни у своєму суспільному житті — «хліба та видовищ!».

Швидше за все, саме у давніх греків римляни запозичили любов до подорожей, яка підживлювалася сформованим імперським світоглядом. Розширення кордонів за рахунок постійних завоювань, усвідомлення величі держави, яка панувала над Середземномор’ям і більшою частиною Європи, спонукали заможних громадян Давнього Риму до подорожей, метою яких було знайомство із новими землями. Не останню роль при цьому відіграло і дорожнє будівництво, якому в Давньому Римі приділялася значна увага. В період розквіту Римської Імперії популярними були поїздки до Греції, Єгипту з метою поповнення знань, задля розваг і лікування.

Давньоримські уявлення про дозвілля як доповнення до роботи, її функцію домінують і в сучасний період. Власне рекреація, яка сприймається як відпочинок поза постійним помешканням, для західного європейця чи американця давно стала продовженням роботи — обов’язковий і тра-диційний відпочинок після робочого тижня із виїздом за межі постійного місця проживання (класичний «weekend» передбачає спілкування із природою), щорічна кілька-тижнева відпустка, яка, як правило, включає відносно тривалу і далеку подорож із певною рекреаційно-туристичною метою в межах країни, а то й за її кордонами.

Дослідники естетичного ставлення до природи в епоху античності переконані, що греки і римляни чутливо реагували на її красу, насолоджувалися спокоєм сільських ландшафтів і знаходили у них сховок від міської метушні. Поступово сформувалося стереотипне уявлення про ідеальний ландшафт, важливими елементами якого є розкішний луг, затінений лаврами і в’язами, струмок із прохолодною й чистою водою. Це — куточок, де панує вічна весна, де невідомі дощі й буревії, мороз і спека.

Таким чином, саме античність дала світові еталон іде-а-ль-ного місця для відпочинку, що знайшло своє відо-браження у творах мистецтва, і запропонувала класичну схему ор-га-ні-зації рекреації, головними складниками якої є втеча від міста, усамітнення і споглядання куточків «дикої» приро-ди. Саме такий підхід у поєднанні із активним відпо-чинком останнім часом відроджує екологічний туризм.

Зовсім іншим духом пронизане ставлення до природи і дозвілля у ранньохристиянську епоху. Всі помисли людини тієї доби були звернені до прийдешнього світу, до «царства Божого». Вважалося, що гріх закрадається навіть у душу того, хто отримує естетичну насолоду від спогля-дан-ня природної краси. Тому аскетизм на тривалий час стає моральною поведінковою нормою і сприяє зарод-женню руху самітників-анахоретів, найбільш характерного для східної гілки християнства на етапі його становлення.

Середньовічна рекреація була не лише часом відновлення психофізичної енергії, відпочинку, а й пере-тво-рилася на своєрідну соціальну «візитну картку», ставши над-зви-чайно витратною і показною у своїй розкоші. Наявність ві-ль-ного часу в індивідуума і його використання для отри-мання насолоди стали ознаками благородного походження, багатства і вла-ди на противагу «рабському» часові праці.

Таке сприйняття вільного часу, певною мірою, харак-терне і для наших днів. Але воно, переважно, стосується багатої аристократичної верхівки індустріального та постіндустріального суспільств.

Зовсім інше етичне підґрунтя дозвілля запропонували християнські протестантські течії. Духовною основою існу-ва-ння людини проголошується робота і служіння Богу. Від-починок же розглядається як ледарство і марна витрата часу. Саме ця релігійна доктрина стала невід’ємною етико-моральною нормою в часи промислової революції та формування індустріального суспільства і лишається істин-ною для значної частини населення й сьогодні.

Протес-тантська трудова етика розглядає роботу як основну мету життя, а роль рекреації зводиться до від-новлення сил для того, щоб робота могла виконуватися ще краще. Така інтер-претація рекреації стала невід’ємною частиною індустріаль-ного і постіндустріального суспільств.

Власне трактування проведення вільного часу про-по-нує і православ’я. Православні релігійні канони відпочинок людини пов’язують із її якомога повнішим відстороненням від мирських проблем і повній віддачі себе служінню та спілкуванню з Богом через систему відповідних інституцій. По суті, увесь свій вільний час православний віруючий має присвячувати своєму духовному збагаченню, точніше, спа-сі-нню своєї душі.

Протягом тривало історичного періоду дозвілля мало чітке значення і відігравало свою роль. У Давній Греції і Римській Імперії, в середньовічні і пуританські часи було закладене етичне, естетичне і моральне підґрунтя використання вільного часу — сучасної рекреаційної діяльності. Її основою у кожному випадку було соціальне життя, яке формувало стереотип поведінки людини в її вільний час.

Сучасна рекреаційна діяльність набуває популярності через те, що вона оцінена не лише як знаряддя фізичного і духовного збагачення, а й тому, що перетворилася на обов’язковий модний атрибут людини, що здобула певного успіху у житті і, що є найголовнішим, приносить прибуток, ставши