установлення граничного рівня цін на окремі послуги (ціна роздрібна не повинна перевищувати рівень граничної ціни або повинна рівнятися їй);*

установлення граничної надбавки або коефіцієнтів до фіксованих цін прейскурантів (роздрібна ціна дорівнює або більше прейскурантної ціни плюс гранична надбавка);*

регламентування основних параметрів, що визначають рівень цін (величина прибутку, знижка, величина побічних податків);*

установлення граничного рівня разового підвищення цін на конкретну послугу з метою недопущення стрибокоподібного росту цін;*

суворого контролю за рівнем монопольних цін;*

встановлення ціни на продукцію державних підприємств, які виступають на товарному ринку також в якості суб’єктів підприємницької діяльності.

3-й спосіб: встановлення правил гри для системи вільних (договірних) цін. У цьому випадку держава вводить ряд заборон, які захищають учасників від несумлінної конкуренції:*

заборона на горизонтальне фіксування цін, тобто заборона угоди (наприклад, готелів) про підтримку певного рівня цін;*

заборона на вертикальне фіксування цін, тобто нав’язання виробником товару своїх цін агентам;*

заборона на цінову дискримінацію, тобто на обмеження свободи вибору, нав’язання так званих пов’язаннх контрактів;*

заборона на демпінг, то єсть продаж товару за ціною нижчою від собівартості з метою усунення конкурента;*

заборона на несумлінну цінову рекламу.

Державні органи, що здійснюють регулювання ціноутворення, мають право ухвалювати рішення щодо вибору конкретного способу регулювання цін (тарифів). При цьому вони повинні виходити з державних інтересів, орієнтуватися на створену соціально-економічну ситуацію й діяти у порядку, установленому законодавством.

Роль держави в здійсненні політики ціноутворення полягає: а) у його впливі за допомогою економічних мір на суб'єктів господарювання з метою прийняття останнім оптимальних рішень за цінами; б) у наданні їм методологічної і методичної допомоги; в) у розробці правових норм. Цілі державного регулювання полягають у тому, щоб в умовах різкого росту цін на енергоносії, сировину й матеріали зберегти паритет цін. При цьому важливим завданням є підтримка прожиткового мінімуму населення.

Розділ ІІ. Аналіз впливу факторів на формування та динаміку ринкової ціни туристичного продукту.

2.1. Розрахунок ціни туристичного продукту.

Сфера туризму безпосередньо пов'язана з наданням ряду видів послуг, які характеризуються нестійким попитом клієнтів. На між-народному ринку більшість туристичних послуг проходять своєрідний шлях через збутову, торговельну та виробничу мережу підприємств туристичної -індустрії. Підприємства організатори подорожей (здебільшого, великі туристські комплекси, туристські клуби та тур оператори, які мають філіали та дочірні підприємства в різних туристичних регіонах) здій-снюють дослідження внутрішнього і міжнародного ринків туристичних послуг, розробляють маркетингові стратегії, туристські маршрути, налагоджують зв'язки з вітчизняними та зарубіжними партнерами, в тому числі з конкретними виробниками туристичних послуг — транспортними підприємствами, готелями, ресторанами, екскурсій-ними бюро, курортно-санаторними установами, базами відпочинку тощо, та реалізують туристичні послуги самостійно або через посеред-ників. До торговельної мережі тур індустрії належать, головним чином, тур агентські та інші спеціалізовані фірми, які здійснюють роздрібну реалізацію турів за індивідуальними замовленнями фізичних та юри-дичних осіб, а також продаж індивідуальних і групових турів за реклам-ними каталогами, реалізацію окремих видів туристичних послуг, в тому числі на замовлення — авіаквитків, екскурсій, бронювання номерів у готелях, на базах відпочинку тощо. Деякі туристичні підприємства мають фінансові можливості для створення власних туристичних фірм за кордоном.

Слід відзначити, що суттєвим джерелом валютних надходжень у більшості країн світу залишається реалізація товарів специфічного туристського попиту, в тому числі виробів народного промислу, суве-нірів, книг тощо. За даними опублікованих матеріалів, частка експорту товарів і послуг туристського попиту у ВВП країн Західної Європи в 1990 р. коливалася від 1,8% - 3,0% (Нідерланди, Люксембург, Нор-вегія, Німеччина, Фінляндія, Швеція) до 17,7% - 21,1% (Австрія, Греція, Іспанія), тоді як частка експорту туристських путівок була майже в 2 - 2,5 рази меншою (від 1% у Фінляндії до 8,4% у Австрії). Головним видом послуг у сфері вітчизняного туризму поки що залишається індивідуальний тур, який являє собою конкретно сформований ком-плексний туристичний продукт за туристичною угодою з клієнтом. Ціна індивідуального турпродукту (надалі — туру) складається з цін на окремі види послуг і є змінною величиною. Окремі види туристичних послуг включаються до вартості пакету та сплачуються туристом відпо-відно до його звичок і вподобань. Залежно від умов формування групо-вих (організованих) турів, вони поділяються на «пекідж-тури», «Інклюзив-тури», «інсентив-тури», спеціалізовані тури за формою орга-нізації подорожі та особливостями маршруту, складом учасників та рівнем комфортності обслуговування (наприклад, тури класу обслуго-вування, stop-over, СЕТ-тури, фікс-тури та ін.). Суто специфічною та відносно новою формою реалізації рекреаційних послуг, для якої нині притаманні найвищі темпи зростання, є «таймшери».

Ціна турпакету залежить насамперед від виду туру та від чисельності туристів в групі. Як правило, ціна індивідуального туру є вищою від ціни групового туру в розрахунку на одного туриста. Чим більша чисельність групи, тим нижча вартість та ціна туру в розрахунку на одного туриста.

Ціна туру залежить від вікового складу туристів, оскільки послуги дітям, школярам, студентам та деяким іншим категоріям туристів на-даються зі знижками. Зі знижками реалізуються також сімейні тури, надаються корпоративні знижки тощо.

Ціна типового пекідж-туру на стадії планування включає найбільше компонентів, у тому числі такі основні її складові:

1. Ціна «нетто», в тому числі:

1.1. Вартість окремих видів послуг (транспортні перевезення, розмі-щення туристів, харчування, екскурсійне обслуговування, стра-хування, оформлення візи та ін.), що склалася у конкретних виробників послуг.

1.2. Непрямі податки на окремі види послуг (універсальні та специ-фічні акцизи, місцеві збори).

2. Дохід (маржа) туристичного підприємства, який поділяється на:

2.1. Поточні витрати туристичної фірми (туроператора) на розробку туристських маршрутів, екскурсійних програм, програм обслу-говування туристів у процесі реалізації туру.

2.2. Прибуток туроператора