Для обґрунтування ефективності виробництва туристичних послуг необхідно оцінити кінцеві результати діяльності фірми: обсяг виручки, маржинальний дохід і прибуток, одержувані підприємством. При цьому прибуток повинен забезпечити достатній рівень рентабельності, за якого підприємство зможе покрити можливі збитки, пов'язані з маневруван-ням цінами і тарифами, а також з інфляцією, падінням платоспромож-ного попиту клієнтів та іншими прогнозованими чинниками зовніш-нього впливу. Такі розрахунки потребують спеціальних методик, застосування комп'ютерних технологій та значних зусиль праці, що не узгоджується з можливостями малих і середніх вітчизняних турис-тичних підприємств. Отже, враховуючи, що ідеальних систем чи ідеаль-них методів управління витратами підприємства, собівартістю й цінами поки-що не знайдено, а у кожної системи й у кожного методу є свої переваги й недоліки, головне завдання — зрозуміти особливості систем і методів, які широко використовуються у міжнародній практиці, щоб, нівелюючи їхні негативні сторони, максимально ефективно реалізувати закладені в них переваги.

2.2 Аналіз собівартості, як основи ціни.

Собівартість грошової продукції є вираження витрат матеріально-технічних, трудових та фінансових ресурсів у зв’язку з підготовкою, організацією, проведенням діяльності та збуту. Собівартість належить до визначальних чинників формування фінансових результатів підприємства. Собівартість реалізованої продукції представлена такими елементами операційних витрат, як:

матеріальні витрати;

витрати на оплату праці;

відрахування на соціальні заклади;

амортизація тощо.

Собівартість туру є сумарною ціною складових (проживання, харчування, транспортування, екскурсійне обслуговування та ряд додаткових послуг, які на думку тур оператора, якісно підвищують конкурентноздатність пакета, медичне страхування та візова підтримка для зарубіжних турів) відповідно до сезону та регіону (сезонні націнки практично на всі види послуг, націнки на послуги в популярних туристично-рекреаційних центрах), терміну (чим довший тур, тим він дорожчий), обраного виду подорожування (авіа-, автобусний тощо), його форми (індивідуальні тури дорожчі за групові в розрахунку на одного туриста і чим численніша група, тим менша ця вартість), складу учасників групи (багато послуг надається певним категоріям споживачів на пільгових умовах). До складу групи входять також особи, що організують споживання послуг(супроводжувач, гід-перекладач), отримуючи за це заробітну плату.

Основні статті витрат по туру можна поділити на фіксовані(податки, сплати до бюджету, оренда приміщень, техніки, транспортних засобів тощо, комунальні послуги та ін.) та довільні, які залежать від діяльності фірми (заробітна плата, видатки на організацію туру, його рекламу, маркетинг тур продукту тощо). В залежності від способу визначення статті витрат поділяються на прямі, що відносяться на одиницю послуг, та опосередковані, що розподіляються по видах за певною ознакою, наприклад, пропорційно нормам витрат. Таким чином, основні витрати по туру складаються з собівартості (сумарної вартості основних та додаткових послуг турпакету) та розрахунків з державою. Додатковими витратами по туру є вартість додаткових послуг, які пропонуються туристам на вибір і за їх бажанням можуть бути включені до остаточної ціни турпакету чи сплачуватись на місці проживання. До собівартості туру часто не включають вартість перевезення до початку подорожі, особливо, коли є варіанти такого транспортування.

Ціна на тур продукт обраховується методом нормативної калькуляції. При визначенні калькуляції собівартості одиниці послуг слід виходити з їх споживчої вартості, але мати на увазі мінливість послуг (залежно від рівня кваліфікації персоналу, технічного забезпечення та інших складових обслуговування).

2.3 Характеристика та аналіз впливу зовнішніх та внутрішніх факторів на ринкову ціну.

Визначаючи цінову політику, туристська фірма повинна виявити і проаналізувати всі фактори, що впливають на ціну туристського продукту - як внутрішні, так і зовнішні. В одних випадках вони обмежують волю підприємства у встановленні ціни, в інших - не надають істотного впливу, в третіх - значно розширюють цю волю.

Більшою мірою - це фактори зовнішні по відношенню до фірми, які не контролюються нею:*

політична ситуація;*

міжнародне оточення;*

стан економіки;*

тип ринку;*

учасники каналів руху товарів;*

державне регулювання цін;*

споживачі, їхня платоспроможність;*

конкуренти;*

витрати виробництва й ін. Зупинимося коротенько на деяких з них.

Насамперед цінова політика фірми залежить від типу ринку, на якому працює продавець, тобто від ринкового середовища, що визначає його поводження. На ринку чистої конкуренції представлено безліч продавців і споживачів. Ніхто з виробників у такій ситуації не може надавати рішучий вплив на рівень поточних ринкових цін, вони контролюються ринком.

На ринку монополістичної конкуренції також діє безліч споживачів і продавців, що робить угоди не за єдиною ціною, а в широкому діапазоні цін, що пояснюється здатністю продавців запропонувати різні варіанти туристських товарів. Тут дуже важливо, яке положення займає підприємство: чи є воно лідером або аутсайдером, тобто контролює ціну чи ні.

Олігополістичний ринок має порівняно невелике число продавців, чутливих до політики ціноутворення один одного. Новому виробникові важко проникнути сюди, складно перебороти конкуренцію виробників, що міцно закріпились. У такому середовищі ціна контролюється групою виробників, до складу яких може входити дане підприємство, але воно може займати й місце аутсайдера.

Ринок чистої монополії представлений одним виробником. Ціна встановлюється залежно від цілей держави або приватної монополії. В основі такого ринку лежить : монопольна ціна, що контролюється державою.

Ринок туристських послуг сьогодні не має чітко виражених рис того або іншого типу. Тому в ціновій політиці потрібно враховувати характерні особливості кожного з перелічених ринків.

Найважливішим фактором, що впливає на процес ціноутворення, є учасники каналів руху товарів. Постачальники (наприклад, засоби розміщення готелю), піднімаючи ціни на свої послуги, примушують туристські фірми також піднімати ціни на свій продукт, тим самим перекладаючи більш високі витрати виробництва на споживача. Але, як відомо, споживач має міцний канал впливу